Стаття 76. Право на утримання після розірвання шлюбу.

Частина 1 статті встановлює правило, за яким розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Вказана правова норма є правовою гарантією тому з подружжя, який став непрацездатним внаслідок шлюбу, незважаючи на припинення між ним та зобов’язаною особою шлюбних правовідносин. В такому разі сімейні відносини в частині надання утримання не припиняється, а продовжують існувати.

Законодавець встановлює умови, за яких виникає право на утримання після розірвання шлюбу: 1) настання непрацездатності обчислюється часом перебування в шлюбі та завершується після спливу одного року після його розірвання; 2) особа повинна потребувати матеріальної допомоги; 3) колишній чоловік, дружина може надавати таку допомогу. Останні дві умови розриваються у ст.75 СК України і можуть застосуватись до правовідносин між колишнім подружжям. Стосовно ж настання непрацездатності у окреслених правовідносинах варто зупинитись більш детально. Період шлюбу розпочинається з дати його реєстрації, яка підтверджується Свідоцтвом про шлюб (ст.27 СК України). Момент припинення шлюбу обраховується наступним чином: у разі розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу; у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу (ст.114 СК України). Таким чином, ще впродовж одного року від моменту припинення шлюбу, у разі настання непрацездатності, особа може набути права на отримання від колишнього чоловіка, дружини.

У разі настання непрацездатності у вигляді інвалідності, яка підтверджується висновком МСЕК, особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу. Прикладом може слугувати вчинення під час шлюбу злочину одним з подружжя щодо іншого, внаслідок якого наступила інвалідність після розірвання шлюбу. Якщо протиправна поведінка, наслідком якої стала інвалідність мала місце після розірвання шлюбу, то в такому разі право на утримання не виникає, а деліктні зобов’язання з цього приводу регламентуються нормами ЦК України про відшкодування шкоди.

Частина 3 коментованої статті містить правило, відповідно з яким, якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більш як п’ять років, вона, він матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менш як десять років. Таким чином, законодавець стає на захист того з подружжя, хто тривалий період свого життя віддав шлюбу (не менше як 10 років) і набув непрацездатності за віком після його розірвання.

Законодавець намагається захистити інтереси того з подружжя, який з поважних причин, у зв’язку з реалізацією прав та обов’язків в шлюбі не міг забезпечити собі стабільний рівень доходу. Якщо у зв’язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім’ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв’язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Однак з метою уникнення можливого зловживання своїми сімейними правами одним з колишнього подружжя, закон обмежує тривалість такого права періодом у три роки після розірвання шлюбу. Причому застосування цієї правової норми є доволі складним в частині доказування обставин, умовою існування яких є виникнення такого права.

Стаття 75 СК України визначає загальні положення права подружжя на утримання. Правове регулювання відносин подружжя по утриманню спрямоване на реалізацію положень загальної частини Кодексу щодо необхідності побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки (ч.2 ст.1 СК України) та з максимально можливим урахуванням інтересів непрацездатних членів сім’ї (ч.8 ст.7 СК України).

За юридичною природою право подружжя на утримання є особливим майновим суб’єктивним правом. Причому його реалізація можлива лише за умови настання такого юридичного факту як реєстрація шлюбу, за винятком відносин, що регламентуються ст.91 СК України.

Реалізація цього права має свою специфіку, оскільки воно здійснюється наступними способами:

1. Добровільний – при нормальному мікрокліматі у сім’ї подружжя усвідомлюють сутність та зміст правовідносин по взаємному утриманню. У зв’язку з цим, той з подружжя, хто не має відповідного рівня матеріального забезпечення, одержує утримання від іншого, шляхом внесення відповідних коштів до сімейного бюджету та їх подальшого перерозподілу за видатками, в тому числі і щодо утримання.

2. Примусовий (аліментний) – за наявності визначених законодавцем умов надання утримання, той хто його потребує звертається до суду з позовом про стягнення аліментів.

3. Договірний – особливий спосіб реалізації права подружжя на утримання на підставі укладеного між ними правочину. Особливістю цього способу є те, що він є компромісним, а тому його віднесення до добровільного чи примусового способів є неможливим в силу специфіки укладення та виконання такого договору.

У зв’язку з цим, слід розмежовувати такі поняття як “утримання” та “аліменти”. На наше переконання, різновидом “утримання” є “аліменти”, як визначений судом відповідний розмір грошового чи матеріального забезпечення. Тому стягнення аліментів є примусовим способом реалізації права на утримання.

Важко погодитись із термінологією законодавця щодо назви Глави 9 СК України “Права та обов’язки подружжя по утриманню”. Цьому є логічне пояснення. Кодекс у зазначеній главі регулює не лише права та обов’язки подружжя по утриманню, але й передбачає право на утримання після розірвання шлюбу (ст.76 СК України), право на утримання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою (ст. 91 СК України). У зв’язку з цим, глава мала б мати назву “Права та обов’язки по утриманню, що виникають зі шлюбу та проживання жінки і чоловіка однією сім’єю без шлюбу”.

Частина 1 коментованої статті встановлює юридичний обов’язок, відповідно до якого дружина та чоловік повинні матеріально підтримувати один одного. Очевидно законодавець виходив з того, що вказана правова норма має стимулювати подружжя виконувати цей обов’язок добровільно, без застосування передбаченого п.2 ч.2 ст.18 СК України такого способу захисту сімейних прав та інтересів як примусове виконання добровільно не виконаного обов’язку. Цьому обов’язку кореспондується відповідне право на утримання тому з подружжя, який відповідає встановленим законом критеріям для його набуття.

В ч.2 визначаються умови виникнення права на утримання: той з подружжя, хто претендує на це право має бути непрацездатним; він має потребувати матеріальної допомоги; інший з подружжя, який зобов’язаний утримувати може надавати матеріальну допомогу.

Непрацездатність – це правова категорія, яка сформована у праві соціального забезпечення та полягає у неможливості особи в силу визначених законом причин самостійно себе забезпечувати. Відповідно до ч.3 ст.75 СК України, непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи.

Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 р. N 1058-IV визначає поняття “непрацездатні громадяни”. Це особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані інвалідами, у тому числі діти-інваліди, а також особи, які мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника відповідно до цього Закону.

Питання про пенсійний вік регламентуються нормами ст. 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.91 р. N 1788-XII. Зокрема, згідно з цим Законом, право на пенсію за віком мають: чоловіки – після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки – після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років. Тобто право на утримання мають жінки, які досягли 55 років, а чоловіки, – при досягненні 60-річного віку.

Законодавець у ч. 4 статті встановлює чіткі критерії, за якими можливо визначити коло осіб, які вважаються такими, що потребують матеріальної допомоги. Зокрема, заробітна плата, пенсія, доходи від використання майна, інші доходи таких осіб не забезпечують їм прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Прожитковий мінімум – вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування (далі – набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі – набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі – набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (Закон України “Про прожитковий мінімум” від 15.07.99 р. N 966-XIV).

Суму прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць встановлено Законом України “Про Державний бюджет України”.

Таким чином, для набуття права на утримання непрацездатна особа повинна мати дохід, менший встановленого законом прожиткового мінімуму на місяць. Вказана обставина в ході судового розгляду має бути підтверджена належними і допустимими засобами доказування, як от довідка про розмір пенсії, довідка про доходи тощо.

Нажаль закон не встановлює критеріїв за якими можливо віднести зобов’язану особу у правовідносинах щодо утримання подружжя до категорії таких, які можуть надавати матеріальну допомогу. Переконані, що неодмінною умовою виникнення обов’язку по утриманню має бути наявність у такої особи доходу, який перевищує прожитковий мінімум, встановлений законом. Більше того, розмір надання утримання, який має встановлювати суд, не повинен позбавляти таку особу доходу, нижчого від прожиткового мінімуму, встановленого законом. При цьому судом мають враховуватись усі обставини справи в сукупності, в тому числі і уже існуючі на момент розгляду справи правовідносини щодо утримання непрацездатних батьків, дітей тощо). Також суд має піддавати правовій оцінці та брати до уваги докази, які можуть бути подані відповідачем у справі, що підтверджують його об’єктивні щомісячні витрати (стягнення за виконавчими документами, зобов’язання перед банками та іншими фінансово-кредитними установами, лікування, навчання тощо).

Однак, незважаючи на наявність усіх необхідних умов для набуття права подружжя на утримання, воно може не виникати у окремих категорій осіб. Так, права на утримання не має той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв’язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом. Таким чином, при наявності підтверджених у судовому засіданні фактів негідної поведінки у шлюбних відносинах чи набуття непрацездатності у зв’язку із вчиненням особою умисного злочину, якщо це встановлено судом позбавляє особу права на утримання, що виникає із подружніх правовідносин.

Під “негідною поведінкою” у шлюбних відносинах слід розуміти відповідні негідні дії не лише щодо іншого з подружжя, але й щодо дітей. Нажаль дане поняття носить оціночний характер, а тому чітко встановити, яка поведінка у шлюбних відносинах є “гідною”, а яка ні доволі складно. Тому суду, при вирішенні даного питання слід не лише спиратися на судову практику, але й вимагати від сторони, яка посилається на вказані обставини як на підстави своїх вимог чи заперечень, належних і допустимих доказів. Так факт систематичного зловживання алкогольними чи наркотичними речовинами слід доводити рішенням суду про визнання особи обмежено дієздатною, довідками з відповідних лікувальних установ, постановами про притягнення особи до адміністративної відповідальності тощо. Факт вчинення насильства щодо членів сім’ї має бути підтверджених вироком суду, постановою про накладення адміністративного стягнення, висновком судово-медичної експертизи, постановою про відмову в порушення кримінальної справи тощо. Прикладами негідної поведінки у шлюбних відносинах можуть слугувати факти приниження честі і гідності іншого з подружжя, подружня зрада тощо.

Настання непрацездатності у зв’язку із вчиненням одним з подружжя умисного злочину має бути підтверджене лише відповідним судовим рішенням. Це може бути обвинувальний вирок по кримінальній справі, яким особу засуджено за розбійний напад при якому потерпілий, захищаючись, спричинив злочинцю тілесні ушкодження, що потягли настання інвалідності. Звільнення особи судом від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав також може бути підставою для застосування ч. 5 коментованої статті. Наприклад, особа, вчинила ДТП (ст. 286 КК України), що потягло настання непрацездатності і для неї самої. Справу було закрито постановою суду за нереабілітуючих підстав, де обов’язковою умовою є визнання особою своєї вини у вчиненні злочину: примирення з потерпілим, дійове каяття, зміна обстановки (ст. ст. 45 – 48 КК України).

СК України чітко розмежовує такі правові інститути як право подружжя на утримання та відшкодування шкоди, внаслідок протиправної поведінки. Тому ч. 6 коментованої статті встановлює цілком виважене та обґрунтоване положення, відповідно до якого той з подружжя, хто став непрацездатним у зв’язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, має право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди відповідно до ЦК України. Таким чином, незважаючи на стягнення одним з подружжя з іншого шкоди внаслідок протиправної поведінки, не припиняється обов’язок винної особи поряд з притягненням до цивільно-правової відповідальності надавати утримання згідно СК України.

Стаття 1. Завдання Сімейного кодексу України

Стаття 2. Учасники сімейних відносин, які регулює Сімейний кодекс України
Стаття 3. Сім'я
Стаття 4. Право особи на сім'ю
Стаття 5. Державна охорона сім’ї
Стаття 6. Дитина
Стаття 7. Загальні засади регулювання сімейних відносин
Стаття 8. Застосування до регулювання сімейних відносин Цивільного кодексу України
Стаття 9. Регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін
Стаття 10. Застосування аналогії закону та аналогії права
Стаття 11. Врахування звичаїв при вирішенні судом сімейних спорів
Стаття 12. Обчислення строків, встановлених у цьому Кодексі
Стаття 13. Міжнародні договори України
Стаття 14. Здійснення сімейних прав
Стаття 15. Виконання сімейних обов’язків
Стаття 16. Надання неповнолітнім батькам допомоги у здійсненні батьківських прав та виконанні батьківських обов’язків
Стаття 17. Надання органом опіки та піклування допомоги особам у здійсненні ними своїх сімейних прав та виконанні сімейних обов’язків
Стаття 18. Захист сімейних прав та інтересів
Стаття 19. Участь органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів
Стаття 20. Застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин
Стаття 21. Поняття шлюбу
Стаття 22. Шлюбний вік
Стаття 23. Право на шлюб
Стаття 24. Добровільність шлюбу
Стаття 25. Одношлюбність
Стаття 26. Особи, які не можуть перебувати у шлюбі між собою
Стаття 27. Значення державної реєстрації шлюбу
Стаття 28. Заява про реєстрацію шлюбу
Стаття 29. Ознайомлення наречених з їхніми правами та обов'язками
Стаття 30. Взаємна обізнаність наречених про стан здоров'я
Стаття 31. Зобов'язання наречених у разі відмови від вступу в шлюб
Стаття 32. Час реєстрації шлюбу
Стаття 33. Місце реєстрації шлюбу
Стаття 34. Реєстрація шлюбу в присутності нареченої та нареченого
Стаття 35. Право на вибір прізвища при реєстрації шлюбу
Стаття 36. Правові наслідки шлюбу
Стаття 37. Правозгідність шлюбу
Стаття 38. Підстави недійсності шлюбу
Стаття 39. Шлюб, який є недійсним
Стаття 40. Шлюб, який визнається недійсним за рішенням суду
Стаття 41. Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду
Стаття 42. Особи, які мають право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним
Стаття 43. Визнання шлюбу недійсним після його припинення
Стаття 44. Час, з якого шлюб є недійсним
Стаття 45. Правові наслідки недійсності шлюбу
Стаття 46. Особливі правові наслідки недійсності шлюбу
Стаття 47. Права та обов'язки батьків і дитини, яка народилася у недійсному шлюбі
Стаття 48. Визнання шлюбу неукладеним
Стаття 49. Право на материнство
Стаття 50. Право на батьківство
Стаття 51. Право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності
Стаття 52. Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток
Стаття 53. Право дружини та чоловіка на зміну прізвища
Стаття 54. Право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї
Стаття 55. Обов'язок подружжя турбуватися про сім'ю
Стаття 56. Право дружини та чоловіка на свободу та особисту недоторканність
Стаття 57. Майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка
Стаття 58. Право на плоди та доходи від речей, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка
Стаття 59. Здійснення дружиною, чоловіком права особистої приватної власності
Стаття 60. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 61. Об'єкти права спільної сумісної власності
Стаття 62. Виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові
Стаття 63. Здійснення подружжям права спільної сумісної власності
Стаття 64. Право подружжя на укладення договорів між собою
Стаття 65. Право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 66. Право подружжя на визначення порядку користування майном
Стаття 67. Право на розпоряджання часткою у майні, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 68. Здійснення права спільної сумісної власності після розірвання шлюбу
Стаття 69. Право подружжя на поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 70. Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 71. Способи та порядок поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 72. Застосування позовної давності до вимог про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 73. Накладення стягнення на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 74. Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою
Стаття 75. Право одного з подружжя на утримання
Стаття 76. Право на утримання після розірвання шлюбу
Стаття 77. Способи надання утримання одному з подружжя
Стаття 78. Договір подружжя про надання утримання
Стаття 79. Час, протягом якого сплачуються аліменти одному з подружжя
Стаття 80. Визначення розміру аліментів одному з подружжя за рішенням суду
Стаття 81. Види доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів
Стаття 82. Припинення права одного з подружжя на утримання
Стаття 83. Позбавлення права на утримання або обмеження його строком
Стаття 84. Право дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини
Стаття 85. Припинення права дружини на утримання
Стаття 86. Право чоловіка на утримання у разі проживання з ним дитини
Стаття 87. Припинення права чоловіка на утримання
Стаття 88. Право на утримання того з подружжя, з ким проживає дитина з інвалідністю
Стаття 89. Припинення права на утримання за домовленістю подружжя
Стаття 90. Взаємна участь дружини, чоловіка у витратах на лікування
Стаття 91. Право на утримання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою
Стаття 92. Право на укладення шлюбного договору
Стаття 93. Зміст шлюбного договору
Стаття 94. Форма шлюбного договору
Стаття 95. Початок дії шлюбного договору
Стаття 96. Строк дії шлюбного договору
Стаття 97. Визначення у шлюбному договорі правового режиму майна
Стаття 98. Визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом
Стаття 99. Визначення у шлюбному договорі права на утримання
Стаття 100. Зміна умов шлюбного договору
Стаття 101. Право на відмову від шлюбного договору
Стаття 102. Розірвання шлюбного договору
Стаття 103. Визнання шлюбного договору недійсним
Стаття 104. Підстави припинення шлюбу
Стаття 105. Припинення шлюбу внаслідок його розірвання
Стаття 106. Розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою подружжя, яке не має дітей
Стаття 107. Розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою одного з подружжя
Стаття 108. Визнання розірвання шлюбу фіктивним
Стаття 109. Розірвання шлюбу за рішенням суду за спільною заявою подружжя, яке має дітей
Стаття 110. Право на пред'явлення позову про розірвання шлюбу
Стаття 111. Заходи суду щодо примирення подружжя
Стаття 112. Підстави для розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя
Стаття 113. Право на вибір прізвища після розірвання шлюбу
Стаття 114. Момент припинення шлюбу у разі його розірвання
Стаття 115. Державна реєстрація розірвання шлюбу
Стаття 116. Право на повторний шлюб після розірвання шлюбу
Стаття 117. Виключена
Стаття 118. Поновлення шлюбу у разі з'явлення особи, яка була оголошена померлою або визнана безвісно відсутньою
Стаття 119. Встановлення режиму окремого проживання подружжя
Стаття 120. Правові наслідки встановлення режиму окремого проживання подружжя
Стаття 121. Загальні підстави виникнення прав та обов’язків матері, батька і дитини
Стаття 122. Визначення походження дитини від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою
Стаття 123. Визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій
Стаття 124. Визначення походження дитини від батька у разі реєстрації повторного шлюбу з її матір’ю
Стаття 125. Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою
Стаття 126. Визначення походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою
Стаття 127. Виключена
Стаття 128. Визнання батьківства за рішенням суду
Стаття 129. Спір про батьківство між чоловіком матері дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини
Стаття 130. Встановлення факту батьківства за рішенням суду
Стаття 131. Визнання материнства за рішенням суду
Стаття 132. Встановлення факту материнства за рішенням суду
Стаття 133. Запис подружжя батьками дитини
Стаття 134. Внесення змін до актового запису про народження у разі визнання батьківства, материнства
Стаття 135. Запис про батьків дитини, якщо батьківство, материнство не встановлене
Стаття 136. Оспорювання батьківства особою, яка записана батьком дитини
Стаття 137. Оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини
Стаття 138. Право матері дитини на оспорювання батьківства свого чоловіка
Стаття 139. Спір про материнство
Стаття 140. Оспорювання батьківства, материнства особи, яка сплачує аліменти за рішенням суду
Стаття 141. Рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини
Стаття 142. Рівність прав та обов'язків дітей щодо батьків
Стаття 143. Обов'язок батьків забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я
Стаття 144. Обов'язок батьків зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану
Стаття 145. Визначення прізвища дитини
Стаття 146. Визначення імені дитини
Стаття 147. Визначення по батькові дитини
Стаття 148. Зміна прізвища дитини її батьками
Стаття 149. Зміна по батькові дитини
Стаття 150. Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини

Стаття 151. Права батьків щодо виховання дитини
Стаття 152. Забезпечення права дитини на належне батьківське виховання
Стаття 153. Права батьків та дитини на спілкування
Стаття 154. Права батьків по захисту дитини
Стаття 155. Здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов'язків
Стаття 156. Права та обов'язки неповнолітніх батьків
Стаття 157. Вирішення батьками питань щодо виховання дитини
Стаття 158. Вирішення органом опіки та піклування спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї
Стаття 159. Вирішення судом спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї
Стаття 160. Право батьків на визначення місця проживання дитини
Стаття 161. Спір між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини
Стаття 162. Правові наслідки протиправної поведінки одного з батьків або іншої особи при визначенні місця проживання малолітньої дитини
Стаття 163. Право батьків на відібрання малолітньої дитини від інших осіб
Стаття 164. Підстави позбавлення батьківських прав
Стаття 165. Особи, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав
Стаття 166. Правові наслідки позбавлення батьківських прав
Стаття 167. Влаштування дитини, батьки якої позбавлені батьківських прав
Стаття 168. Побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав
Стаття 169. Поновлення батьківських прав
Стаття 170. Відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав
Стаття 171. Врахування думки дитини при вирішенні питань, що стосуються її життя
Стаття 172. Обов'язок дитини, повнолітніх дочки та сина піклуватися про батьків
Стаття 173. Роздільність майна батьків і дітей
Стаття 174. Право власності дитини на майно, призначене для її розвитку, навчання та виховання
Стаття 175. Право спільної сумісної власності батьків і дітей
Стаття 176. Права батьків та дітей щодо користування майном
Стаття 177. Управління майном дитини
Стаття 178. Використання доходу від майна дитини
Стаття 179. Право власності на аліменти, одержані на дитину
Стаття 180. Обов’язок батьків утримувати дитину
Стаття 181. Способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину
Стаття 182. Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів
Стаття 183. Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини
Стаття 184. Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі
Стаття 185. Участь батьків у додаткових витратах на дитину
Стаття 186. Контроль органу опіки та піклування за цільовим витрачанням аліментів.
Стаття 187. Відрахування аліментів на дитину за ініціативою платника або одержувача аліментів.
Стаття 188. Звільнення батьків від обов’язку утримувати дитину.
Стаття 189. Договір між батьками про сплату аліментів на дитину
Стаття 190. Припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно
Стаття 191. Час, з якого присуджуються аліменти на дитину
Стаття 192. Зміна розміру аліментів
Стаття 193. Стягнення аліментів та інших коштів на дитину, яка перебуває у закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому закладі
Стаття 194. Стягнення аліментів за минулий час та заборгованості за аліментами
Стаття 195. Визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу)
Стаття 196. Відповідальність за прострочення сплати аліментів, оплати додаткових витрат на дитину
Стаття 197. Встановлення строку сплати заборгованості. Звільнення від сплати заборгованості за аліментами
Стаття 198. Підстави виникнення обов’язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина
Стаття 199. Обов’язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання
Стаття 200. Розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина
Стаття 201. Застосування норм цього Кодексу до відносин щодо обов’язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина
Стаття 202. Підстави виникнення обов'язку повнолітніх дочки, сина утримувати батьків
Стаття 203. Обов'язок дочки, сина брати участь у додаткових витратах на батьків
Стаття 204. Звільнення дочки, сина від обов'язку утримувати матір, батька
Стаття 205. Визначення розміру аліментів на батьків
Стаття 206. Стягнення з дитини витрат на догляд та лікування батьків
Стаття 207. Поняття усиновлення
Стаття 208. Особа, яка може бути усиновленою
Стаття 209. Усиновлення дитини, яку не забрали з пологового будинку чи підкинули, або яка була знайдена
Стаття 210. Усиновлення братів та сестер
Стаття 211. Особи, які можуть бути усиновлювачами
Стаття 212. Особи, які не можуть бути усиновлювачами
Стаття 213. Особи, які мають переважне перед іншими право на усиновлення дитини
Стаття 214. Облік дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які можуть бути усиновлені, передані під опіку, піклування чи ...
Стаття 215. Облік осіб, які бажають усиновити дитину
Стаття 216. Заборона посередницької, комерційної діяльності щодо усиновлення дітей
Стаття 217. Згода батьків на усиновлення дитини
Стаття 218. Згода дитини на усиновлення
Стаття 219. Усиновлення дитини без згоди батьків
Стаття 220. Згода другого з подружжя на усиновлення дитини
Стаття 221. Згода опікуна, піклувальника на усиновлення дитини
Стаття 222. Згода закладу охорони здоров'я або навчального закладу на усиновлення дитини
Стаття 223. Заява про усиновлення дитини
Стаття 224. Рішення суду про усиновлення
Стаття 225. Момент здійснення усиновлення
Стаття 226. Право на таємницю усиновлення
Стаття 227. Право на приховання факту усиновлення від дитини, яка усиновлена
Стаття 228. Забезпечення таємниці усиновлення
Стаття 229. Право усиновлювача бути записаним матір'ю, батьком дитини
Стаття 230. Право усиновлювача на зміну відомостей про місце народження та дату народження дитини
Стаття 231. Зміна прізвища, імені та по батькові особи, яка усиновлена
Стаття 232. Правові наслідки усиновлення
Стаття 233. Внесення змін до актового запису про народження дитини, яка усиновлена
Стаття 234. Збереження прав дитини, які вона мала до усиновлення
Стаття 235. Нагляд за дотриманням прав дитини, яка усиновлена
Стаття 236. Недійсність усиновлення
Стаття 237. Правові наслідки визнання усиновлення недійсним
Стаття 238. Скасування усиновлення
Стаття 239. Правові наслідки скасування усиновлення
Стаття 240. Особи, які мають право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення або визнання усиновлення недійсним
Стаття 241. Порядок поновлення актового запису про народження у разі визнання усиновлення недійсним або скасування усиновлення
Стаття 242. Позбавлення усиновлювача батьківських прав
Стаття 243. Діти, над якими встановлюється опіка, піклування
Стаття 244. Особа, яка може бути опікуном, піклувальником дитини
Стаття 245. Опіка та піклування над дитиною, яка проживає у закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому дитячому закладі
Стаття 246. Контроль органу опіки та піклування за дотриманням прав дитини, над якою встановлено опіку або піклування
Стаття 247. Права дитини, над якою встановлено опіку або піклування
Стаття 248. Права дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування, яка проживає у закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому дитячому закладі, прийомній сім'ї
Стаття 249. Права та обов'язки опікуна, піклувальника щодо дитини
Стаття 250. Припинення опіки, піклування над дитиною
Стаття 251. Звільнення опікуна та піклувальника дитини від їх обов'язків
Стаття 252. Патронат над дитиною
Стаття 253. Договір про патронат над дитиною
Стаття 254. Права дитини, яка влаштовується в сім’ю патронатного вихователя
Стаття 255. Обов’язки патронатного вихователя
Стаття 256. Оплата послуг із здійснення патронату над дитиною
Стаття 256-1. Прийомна сім'я
Стаття 256-2. Прийомні батьки
Стаття 256-3. Прийомні діти
Стаття 256-4. Створення прийомної сім'ї
Стаття 256-5. Дитячий будинок сімейного типу
Стаття 256-6. Батьки-вихователі дитячого будинку сімейного типу
Стаття 256-7. Вихованці дитячого будинку сімейного типу
Стаття 256-8. Створення дитячого будинку сімейного типу
Стаття 257. Права баби та діда, прабаби та прадіда на виховання внуків, правнуків
Стаття 258. Права баби і діда щодо захисту внуків
Стаття 259. Права братів та сестер на спілкування
Стаття 260. Право мачухи, вітчима брати участь у вихованні пасинка, падчерки
Стаття 261. Права та обов'язки особи, яка взяла у свою сім'ю дитину, щодо її виховання
Стаття 262. Права сестри, брата, мачухи, вітчима та інших членів сім'ї на захист дітей
Стаття 263. Вирішення судом спорів щодо участі баби, діда, прабаби, прадіда, братів, сестер, мачухи, вітчима у вихованні дитини
Стаття 264. Обов'язки особи піклуватися про бабу, діда, прабабу, прадіда, а також про того, з ким вона проживала однією сім'єю
Стаття 265. Обов'язок баби, діда утримувати внуків
Стаття 266. Обов'язок внуків, правнуків утримувати бабу, діда, прабабу, прадіда
Стаття 267. Обов'язок по утриманню братів та сестер
Стаття 268. Обов'язок мачухи, вітчима утримувати падчерку, пасинка
Стаття 269. Обов'язок інших осіб утримувати дитину
Стаття 270. Обов'язок падчерки, пасинка утримувати мачуху, вітчима
Стаття 271. Обов'язок особи утримувати тих, з ким вона проживала однією сім'єю до досягнення повноліття
Стаття 272. Розмір аліментів, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів, і строки їх стягнення
Стаття 273. Зміна розміру аліментів та звільнення від їх сплати
Стаття 274. Визначення заборгованості за аліментами, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів. Повне або часткове звільнення від заборгованості за аліментами
Стаття 282. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України
Стаття 283. Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України
Стаття 284. Усиновлення дитини, яка є іноземцем і проживає в Україні
Стаття 285. Обмеження права іноземця на таємницю усиновлення дитини, яка є громадянином України
Стаття 286. Усиновлення в Україні іноземцем дитини, яка є іноземцем або особою без громадянства
Стаття 287. Нагляд за дотриманням прав дітей, які усиновлені іноземцями