Стаття 161. Спір між матір’ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини.

1. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

2. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

3. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.

Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

1. При спільному проживанні батьків здійснення батьківських прав складає невід’ємну частину життя сім’ї. Коли батьки проживають окремо, вони самостійно визначають, з ким з них повинна проживати дитина. Головне тут не те, де дитина юридично зареєстрована, а те, з ким фактично вона проживає. Факт окремого проживання батьків неминуче веде до фактичного обмеження батьківських прав того з батьків, хто живе окремо від дитини.

При розв’язанні цього спору суду належить визначити, кому з батьків надати перевагу, хто стане безпосереднім вихователем дитини. При цьому інший з батьків не втрачає своїх прав та обов’язків. Він стає носієм права на спілкування з дитиною та права брати участь у її вихованні (ч.2 ст.157 СК).

2. Слід критично поставитись до нової редакції ч.1 ст.161 СК, згідно якої орган опіки та піклування наділений компетенцією визначати при спорі між батьками місце проживання малолітньої особи. Орган опіки та піклування не має правового механізму та достатніх правових знань для вирішення таких спорів.

3. Спір про місце проживання малолітньої дитини може розглядатись як до розірвання шлюбу батьками, так і під час шлюборозлучного процесу, так і після припинення шлюбу. Ніяких часових обмежень не існує. Головне те, що мати і батько дитини проживають окремо.

Якщо не зважаючи на спір вони продовжують жити в одній квартирі (будинку), то вирішення спору судом позбавлено сенсу.

4. Спори про визначення місця проживання малолітньої дитини можуть розглядатись неоднократно, оскільки умови виховання дитини можуть змінюватись в залежності від різних обставин (стан здоров’я батька (матері) і дитини, можливості догляду за дитиною, поява вітчима (мачухи) і т. д.). Суд не може відмовити у відкритті провадження з тієї причини, що такий спір вже був предметом розгляду судом.

Спори про визнання місця проживання дитини при окремому проживанні батьків є однією з найбільш поширених категорій сімейно-правових спорів в судах. Позови про визначення місця проживання малолітньої дитини подаються до суду за місцем проживання дитини і того з батьків, який проживає з дитиною.

Суд розглядає спори, передбачені сімейним законодавством у відповідності до Цивільного процесуального кодексу України, зокрема:

– щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї (ч.1 ст.159 СК);

– щодо місця проживання малолітньої дитини (ч.1 ст.161 СК);

– щодо відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду (ст.163 СК);

– щодо відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав (ч.1 ст.170 СК);

– позбавлення батьківських прав (ст.164 СК);

– поновлення батьківських прав (ст.169 СК);

– усиновлення дитини (ст.207 СК);

– скасування усиновлення (ст.238 СК);

– про можливість виїзду неповнолітнього громадянина України за кордон за відсутності згоди одного з батьків (ч.2 ст.4 Закону України “Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України”).

5. Судова практика частіше визначає місце проживання малолітньої дитини за місцем проживання матері. Це відповідає принципу 6 Декларації про права дитини від 20 листопада 1959 р.: малолітня дитина не повинна крім випадків, коли є виключні обставини, бути розлученою з матір’ю. Хоча в судовій практиці відомі випадки залишення дитини з батьком, якщо її мати своєю поведінкою створює загрозу для нормального психічного розвитку дитини, беручи до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я. Іноді відповідач – матір неповнолітньої особи навіть не заперечує проти задоволення даного позову.

Якщо один з батьків живе на території держави-члена СНД, спір вирішується за законодавством тієї держави, де постійно проживає дитини (ч. 1 ст. 32 Конвенції про правову допомогу і правові відношення з цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 р.).

6. При вирішенні спору суд виходить з принципу рівності прав і обов’язків обох батьків (ст.141 СК), надаючи перевагу тому з них, хто може забезпечити найбільш сприятливі умови виховання дитини. Частина 1 ст.161 СК дає приблизний перелік обставин, які слід враховувати суду. Зокрема, до уваги беруться ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

Особиста прихильність дитини будь-якого віку до кожного з батьків або до обох разом – необхідні умови її належного виховання. Однак слід з’ясувати причини такої прихильності до одного з батьків. Якщо вона пояснюється застосуванням антипедагогічних заходів виховання, налаштуванням проти одного з батьків, штучним підривом його авторитету, підкупом дитини, її треба оцінювати критично. Може виникнути потреба у проведенні судово-психологічної експертизи.

Вирішення спору багато в чому залежить від віку дитини. Маленькі діти потребують материнського догляду. Підлітку більше потрібен авторитет і допомога батька.

Крім того оцінюванню судом підлягають моральні якості кожного з батьків (доброта, чесність, людяність); характер роботи батьків (тривалі відрядження, змінна робота, відсутність вільного часу), що може ускладнити сімейне виховання; присутність у сім’ї осіб (вітчим, мачуха), що здатні несприятливо вплинути на виховання дитини.

Однак між ступенем матеріальної забезпеченості одного і з батьків або, навпаки, незабезпеченістю і якістю виховання немає прямої залежності. Тому цей критерій вирішального значення не має, він оцінюється у сукупності з іншими обставинами.

В якості аргументу на користь одного з батьків часто наводиться наявність у іншого психічного захворювання. Якщо за висновком спеціаліста хворий не може займатись вихованням, йому не можна довірити дитину. Коли немає медичних протипоказань до здійснення батьківських прав і обов’язків, спір про місце проживання дитини розглядається на загальних підставах.

7. Якщо в сім’ї декілька дітей, розділяти їх небажано, оскільки найчастіше вони прив’язані одна до одної, створюючи одну сім’ю, ломка якої для них повинна бути найменш болючою.

8. З метою захисту прав дитини ч.2 ст.161 СК зазначає випадки, коли передача дитини батьку (матері) взагалі неможлива. Це відсутність самостійного доходу, зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, аморальна поведінка, що може зашкодити розвиткові дитини.

9. Щодо можливої зміни місця проживання дитини слід згадати норми житлового права. Наймач соціального житла вправі вселити своїх неповнолітніх дітей в займане ним жиле приміщення без згоди інших членів сім’ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно (ч.4 ст.20 Закону України “Про житловий фонд соціального призначення”).

10. Іноді при розгляді спору батьків виявляється, що ні один, ні другий вихованням дитини не займаються, доручивши всю турботу одному з родичів або навіть сторонній особі. В таких випадках доцільно залучати до розгляду у справі осіб, що безпосередньо здійснюють виховання малолітньої дитини.

Дитина може бути передана бабі, діду або іншим родичам на їхню вимогу в тому випадку, якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку.

Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування. Таке передання означає, що орган опіки та піклування визначає подальшу долю дитину. Дитина може бути поміщена в будинок дитини, школу-інтернат чи передана в іншу сім’ю.

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Глава 1. СІМ’Я. РЕГУЛЮВАННЯ СІМЕЙНИХ ВІДНОСИН

Стаття 1. Завдання Сімейного кодексу України
Стаття 2. Учасники сімейних відносин, які регулює Сімейний кодекс України
Стаття 3. Сім’я
Стаття 4. Право особи на сім’ю
Стаття 5. Державна охорона сім’ї
Стаття 6. Дитина
Стаття 7. Загальні засади регулювання сімейних відносин
Стаття 8. Застосування до регулювання сімейних відносин Цивільного кодексу України
Стаття 9. Регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін
Стаття 10. Застосування аналогії закону та аналогії права
Стаття 11. Врахування звичаїв при вирішенні судом сімейних спорів
Стаття 12. Обчислення строків, встановлених у цьому Кодексі
Стаття 13. Міжнародні договори України

Глава 2. ЗДІЙСНЕННЯ СІМЕЙНИХ ПРАВ ТА ВИКОНАННЯ СІМЕЙНИХ ОБОВ’ЯЗКІВ. ЗАХИСТ СІМЕЙНИХ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ
Стаття 14. Здійснення сімейних прав
Стаття 15. Виконання сімейних обов’язків
Стаття 16. Надання неповнолітнім батькам допомоги у здійсненні батьківських прав та виконанні батьківських обов’язків
Стаття 17. Надання органом опіки та піклування допомоги особам у здійсненні ними своїх сімейних прав та виконанні сімейних обов’язків
Стаття 18. Захист сімейних прав та інтересів
Стаття 19. Участь органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів
Стаття 20. Застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин

Розділ II. ШЛЮБ. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ
Глава 3. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 21. Поняття шлюбу
Стаття 22. Шлюбний вік
Стаття 23. Право на шлюб
Стаття 24. Добровільність шлюбу
Стаття 25. Одношлюбність
Стаття 26. Особи, які не можуть перебувати у шлюбі між собою

Глава 4. ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ШЛЮБУ
Стаття 27. Значення державної реєстрації шлюбу
Стаття 28. Заява про реєстрацію шлюбу
Стаття 29. Ознайомлення наречених з їхніми правами та обов’язками
Стаття 30. Взаємна обізнаність наречених про стан здоров’я
Стаття 31. Зобов’язання наречених у разі відмови від вступу в шлюб
Стаття 32. Час реєстрації шлюбу
Стаття 33. Місце реєстрації шлюбу
Стаття 34. Реєстрація шлюбу в присутності нареченої та нареченого
Стаття 35. Право на вибір прізвища при реєстрації шлюбу
Стаття 36. Правові наслідки шлюбу
Стаття 37. Правозгідність шлюбу

Глава 5. НЕДІЙСНІСТЬ ШЛЮБУ
Стаття 38. Підстави недійсності шлюбу
Стаття 39. Шлюб, який є недійсним
Стаття 40. Шлюб, який визнається недійсним за рішенням суду
Стаття 41. Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду
Стаття 42. Особи, які мають право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним
Стаття 43. Визнання шлюбу недійсним після його припинення
Стаття 44. Час, з якого шлюб є недійсним
Стаття 45. Правові наслідки недійсності шлюбу
Стаття 46. Особливі правові наслідки недійсності шлюбу
Стаття 47. Права та обов’язки батьків і дитини, яка народилася у недійсному шлюбі
Стаття 48. Визнання шлюбу неукладеним

Глава 6. ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ
Стаття 49. Право на материнство
Стаття 50. Право на батьківство
Стаття 51. Право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності
Стаття 52. Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток
Стаття 53. Право дружини та чоловіка на зміну прізвища
Стаття 54. Право дружини та чоловіка на розподіл обов’язків та спільне вирішення питань життя сім’ї
Стаття 55. Обов’язок подружжя турбуватися про сім’ю
Стаття 56. Право дружини та чоловіка на свободу та особисту недоторканність

Глава 7. ПРАВО ОСОБИСТОЇ ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ ДРУЖИНИ ТА ЧОЛОВІКА
Стаття 57. Майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка
Стаття 58. Право на плоди та доходи від речей, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка
Стаття 59. Здійснення дружиною, чоловіком права особистої приватної власності

Глава 8. ПРАВО СПІЛЬНОЇ СУМІСНОЇ ВЛАСНОСТІ ПОДРУЖЖЯ
Стаття 60. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 61. Об’єкти права спільної сумісної власності
Стаття 62. Виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові
Стаття 63. Здійснення подружжям права спільної сумісної власності
Стаття 64. Право подружжя на укладення договорів між собою
Стаття 65. Право подружжя на розпоряджання майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 66. Право подружжя на визначення порядку користування майном
Стаття 67. Право на розпоряджання часткою у майні, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 68. Здійснення права спільної сумісної власності після розірвання шлюбу
Стаття 69. Право подружжя на поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 70. Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 71. Способи та порядок поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 72. Застосування позовної давності до вимог про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 73. Накладення стягнення на майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 74. Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою

Глава 9. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ ПО УТРИМАННЮ
Стаття 75. Право одного з подружжя на утримання
Стаття 76. Право на утримання після розірвання шлюбу
Стаття 77. Способи надання утримання одному з подружжя
Стаття 78. Договір подружжя про надання утримання
Стаття 79. Час, протягом якого сплачуються аліменти одному з подружжя
Стаття 80. Визначення розміру аліментів одному з подружжя за рішенням суду
Стаття 81. Види доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів
Стаття 82. Припинення права одного з подружжя на утримання
Стаття 83. Позбавлення права на утримання або обмеження його строком
Стаття 84. Право дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини
Стаття 85. Припинення права дружини на утримання
Стаття 86. Право чоловіка на утримання у разі проживання з ним дитини
Стаття 87. Припинення права чоловіка на утримання
Стаття 88. Право на утримання того з подружжя, з ким проживає дитина з інвалідністю
Стаття 89. Припинення права на утримання за домовленістю подружжя
Стаття 90. Взаємна участь дружини, чоловіка у витратах на лікування
Стаття 91. Право на утримання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою

Глава 10. ШЛЮБНИЙ ДОГОВІР
Стаття 92. Право на укладення шлюбного договору
Стаття 93. Зміст шлюбного договору
Стаття 94. Форма шлюбного договору
Стаття 95. Початок дії шлюбного договору
Стаття 96. Строк дії шлюбного договору
Стаття 97. Визначення у шлюбному договорі правового режиму майна
Стаття 98. Визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом
Стаття 99. Визначення у шлюбному договорі права на утримання
Стаття 100. Зміна умов шлюбного договору
Стаття 101. Право на відмову від шлюбного договору
Стаття 102. Розірвання шлюбного договору
Стаття 103. Визнання шлюбного договору недійсним

Глава 11. ПРИПИНЕННЯ ШЛЮБУ
Стаття 104. Підстави припинення шлюбу
Стаття 105. Припинення шлюбу внаслідок його розірвання
Стаття 106. Розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою подружжя, яке не має дітей
Стаття 107. Розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою одного з подружжя
Стаття 108. Визнання розірвання шлюбу фіктивним
Стаття 109. Розірвання шлюбу за рішенням суду за спільною заявою подружжя, яке має дітей
Стаття 110. Право на пред’явлення позову про розірвання шлюбу
Стаття 111. Заходи суду щодо примирення подружжя
Стаття 112. Підстави для розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя
Стаття 113. Право на вибір прізвища після розірвання шлюбу
Стаття 114. Момент припинення шлюбу у разі його розірвання
Стаття 115. Державна реєстрація розірвання шлюбу
Стаття 116. Право на повторний шлюб після розірвання шлюбу
Стаття 117. Виключена
Стаття 118. Поновлення шлюбу у разі з’явлення особи, яка була оголошена померлою або визнана безвісно відсутньою
Стаття 119. Встановлення режиму окремого проживання подружжя
Стаття 120. Правові наслідки встановлення режиму окремого проживання подружжя

Розділ III. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ МАТЕРІ, БАТЬКА І ДИТИНИ
Глава 12. ВИЗНАЧЕННЯ ПОХОДЖЕННЯ ДИТИНИ
Стаття 121. Загальні підстави виникнення прав та обов’язків матері, батька і дитини
Стаття 122. Визначення походження дитини від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою
Стаття 123. Визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій
Стаття 124. Визначення походження дитини від батька у разі реєстрації повторного шлюбу з її матір’ю
Стаття 125. Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою
Стаття 126. Визначення походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою
Стаття 127. Виключена
Стаття 128. Визнання батьківства за рішенням суду
Стаття 129. Спір про батьківство між чоловіком матері дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини
Стаття 130. Встановлення факту батьківства за рішенням суду
Стаття 131. Визнання материнства за рішенням суду
Стаття 132. Встановлення факту материнства за рішенням суду
Стаття 133. Запис подружжя батьками дитини
Стаття 134. Внесення змін до актового запису про народження у разі визнання батьківства, материнства
Стаття 135. Запис про батьків дитини, якщо батьківство, материнство не встановлене
Стаття 136. Оспорювання батьківства особою, яка записана батьком дитини
Стаття 137. Оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини
Стаття 138. Право матері дитини на оспорювання батьківства свого чоловіка
Стаття 139. Спір про материнство
Стаття 140. Оспорювання батьківства, материнства особи, яка сплачує аліменти за рішенням суду

Глава 13. ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ БАТЬКІВ ТА ДІТЕЙ
Стаття 141. Рівність прав та обов’язків батьків щодо дитини
Стаття 142. Рівність прав та обов’язків дітей щодо батьків
Стаття 143. Обов’язок батьків забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров’я
Стаття 144. Обов’язок батьків зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану
Стаття 145. Визначення прізвища дитини
Стаття 146. Визначення імені дитини
Стаття 147. Визначення по батькові дитини
Стаття 148. Зміна прізвища дитини її батьками
Стаття 149. Зміна по батькові дитини
Стаття 150. Обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини
Стаття 151. Права батьків щодо виховання дитини
Стаття 152. Забезпечення права дитини на належне батьківське виховання
Стаття 153. Права батьків та дитини на спілкування
Стаття 154. Права батьків по захисту дитини
Стаття 155. Здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов’язків
Стаття 156. Права та обов’язки неповнолітніх батьків
Стаття 157. Вирішення батьками питань щодо виховання дитини
Стаття 158. Вирішення органом опіки та піклування спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї
Стаття 159. Вирішення судом спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї
Стаття 160. Право батьків на визначення місця проживання дитини
Стаття 161. Спір між матір’ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини
Стаття 162. Правові наслідки протиправної поведінки одного з батьків або іншої особи при визначенні місця проживання малолітньої дитини
Стаття 163. Право батьків на відібрання малолітньої дитини від інших осіб
Стаття 164. Підстави позбавлення батьківських прав
Стаття 165. Особи, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав
Стаття 166. Правові наслідки позбавлення батьківських прав
Стаття 167. Влаштування дитини, батьки якої позбавлені батьківських прав
Стаття 168. Побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав
Стаття 169. Поновлення батьківських прав
Стаття 170. Відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав
Стаття 171. Врахування думки дитини при вирішенні питань, що стосуються її життя
Стаття 172. Обов’язок дитини, повнолітніх дочки та сина піклуватися про батьків

Глава 14. ПРАВА БАТЬКІВ І ДІТЕЙ НА МАЙНО
Стаття 173. Роздільність майна батьків і дітей
Стаття 174. Право власності дитини на майно, призначене для її розвитку, навчання та виховання
Стаття 175. Право спільної сумісної власності батьків і дітей
Стаття 176. Права батьків та дітей щодо користування майном
Стаття 177. Управління майном дитини
Стаття 178. Використання доходу від майна дитини
Стаття 179. Право власності на аліменти, одержані на дитину

Глава 15. ОБОВ’ЯЗОК МАТЕРІ, БАТЬКА УТРИМУВАТИ ДИТИНУ ТА ЙОГО ВИКОНАННЯ
Стаття 180. Обов’язок батьків утримувати дитину
Стаття 181. Способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину
Стаття 182. Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів
Стаття 183. Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини
Стаття 184. Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі
Стаття 185. Участь батьків у додаткових витратах на дитину
Стаття 186. Контроль органу опіки та піклування за цільовим витрачанням аліментів.
Стаття 187. Відрахування аліментів на дитину за ініціативою платника або одержувача аліментів.
Стаття 188. Звільнення батьків від обов’язку утримувати дитину.
Стаття 189. Договір між батьками про сплату аліментів на дитину
Стаття 190. Припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно
Стаття 191. Час, з якого присуджуються аліменти на дитину
Стаття 192. Зміна розміру аліментів
Стаття 193. Стягнення аліментів та інших коштів на дитину, яка перебуває у закладі охорони здоров’я, навчальному або іншому закладі
Стаття 194. Стягнення аліментів за минулий час та заборгованості за аліментами
Стаття 195. Визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу)
Стаття 196. Відповідальність за прострочення сплати аліментів, оплати додаткових витрат на дитину
Стаття 197. Встановлення строку сплати заборгованості. Звільнення від сплати заборгованості за аліментами

Глава 16. ОБОВ’ЯЗОК БАТЬКІВ УТРИМУВАТИ ПОВНОЛІТНІХ ДОЧКУ, СИНА ТА ЙОГО ВИКОНАННЯ
Стаття 198. Підстави виникнення обов’язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина
Стаття 199. Обов’язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання
Стаття 200. Розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина
Стаття 201. Застосування норм цього Кодексу до відносин щодо обов’язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина

Глава 17. ОБОВ’ЯЗОК ПОВНОЛІТНІХ ДОЧКИ, СИНА УТРИМУВАТИ БАТЬКІВ ТА ЙОГО ВИКОНАННЯ
Стаття 202. Підстави виникнення обов’язку повнолітніх дочки, сина утримувати батьків
Стаття 203. Обов’язок дочки, сина брати участь у додаткових витратах на батьків
Стаття 204. Звільнення дочки, сина від обов’язку утримувати матір, батька
Стаття 205. Визначення розміру аліментів на батьків
Стаття 206. Стягнення з дитини витрат на догляд та лікування батьків

Розділ IV. ВЛАШТУВАННЯ ДІТЕЙ-СИРІТ І ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ
Глава 18. УСИНОВЛЕННЯ
Стаття 207. Поняття усиновлення
Стаття 208. Особа, яка може бути усиновленою
Стаття 209. Усиновлення дитини, яку не забрали з пологового будинку чи підкинули, або яка була знайдена
Стаття 210. Усиновлення братів та сестер
Стаття 211. Особи, які можуть бути усиновлювачами
Стаття 212. Особи, які не можуть бути усиновлювачами
Стаття 213. Особи, які мають переважне перед іншими право на усиновлення дитини
Стаття 214. Облік дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які можуть бути усиновлені, передані під опіку, піклування чи …
Стаття 215. Облік осіб, які бажають усиновити дитину
Стаття 216. Заборона посередницької, комерційної діяльності щодо усиновлення дітей
Стаття 217. Згода батьків на усиновлення дитини
Стаття 218. Згода дитини на усиновлення
Стаття 219. Усиновлення дитини без згоди батьків
Стаття 220. Згода другого з подружжя на усиновлення дитини
Стаття 221. Згода опікуна, піклувальника на усиновлення дитини
Стаття 222. Згода закладу охорони здоров’я або навчального закладу на усиновлення дитини
Стаття 223. Заява про усиновлення дитини
Стаття 224. Рішення суду про усиновлення
Стаття 225. Момент здійснення усиновлення
Стаття 226. Право на таємницю усиновлення
Стаття 227. Право на приховання факту усиновлення від дитини, яка усиновлена
Стаття 228. Забезпечення таємниці усиновлення
Стаття 229. Право усиновлювача бути записаним матір’ю, батьком дитини
Стаття 230. Право усиновлювача на зміну відомостей про місце народження та дату народження дитини
Стаття 231. Зміна прізвища, імені та по батькові особи, яка усиновлена
Стаття 232. Правові наслідки усиновлення
Стаття 233. Внесення змін до актового запису про народження дитини, яка усиновлена
Стаття 234. Збереження прав дитини, які вона мала до усиновлення
Стаття 235. Нагляд за дотриманням прав дитини, яка усиновлена
Стаття 236. Недійсність усиновлення
Стаття 237. Правові наслідки визнання усиновлення недійсним
Стаття 238. Скасування усиновлення
Стаття 239. Правові наслідки скасування усиновлення
Стаття 240. Особи, які мають право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення або визнання усиновлення недійсним
Стаття 241. Порядок поновлення актового запису про народження у разі визнання усиновлення недійсним або скасування усиновлення
Стаття 242. Позбавлення усиновлювача батьківських прав

Глава 19. ОПІКА ТА ПІКЛУВАННЯ НАД ДІТЬМИ
Стаття 243. Діти, над якими встановлюється опіка, піклування
Стаття 244. Особа, яка може бути опікуном, піклувальником дитини
Стаття 245. Опіка та піклування над дитиною, яка проживає у закладі охорони здоров’я, навчальному або іншому дитячому закладі
Стаття 246. Контроль органу опіки та піклування за дотриманням прав дитини, над якою встановлено опіку або піклування
Стаття 247. Права дитини, над якою встановлено опіку або піклування
Стаття 248. Права дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування, яка проживає у закладі охорони здоров’я, навчальному або іншому дитячому закладі, прийомній сім’ї
Стаття 249. Права та обов’язки опікуна, піклувальника щодо дитини
Стаття 250. Припинення опіки, піклування над дитиною
Стаття 251. Звільнення опікуна та піклувальника дитини від їх обов’язків

Глава 20. ПАТРОНАТ НАД ДІТЬМИ
Стаття 252. Патронат над дитиною
Стаття 253. Договір про патронат над дитиною
Стаття 254. Права дитини, яка влаштовується в сім’ю патронатного вихователя
Стаття 255. Обов’язки патронатного вихователя
Стаття 256. Оплата послуг із здійснення патронату над дитиною

Глава 20-1. ПРИЙОМНА СІМ’Я
Стаття 256-1. Прийомна сім’я
Стаття 256-2. Прийомні батьки
Стаття 256-3. Прийомні діти
Стаття 256-4. Створення прийомної сім’ї

Глава 20-2. ДИТЯЧИЙ БУДИНОК СІМЕЙНОГО ТИПУ
Стаття 256-5. Дитячий будинок сімейного типу
Стаття 256-6. Батьки-вихователі дитячого будинку сімейного типу
Стаття 256-7. Вихованці дитячого будинку сімейного типу
Стаття 256-8. Створення дитячого будинку сімейного типу

Розділ V. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ІНШИХ ЧЛЕНІВ СІМ’Ї ТА РОДИЧІВ
Глава 21. ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ІНШИХ ЧЛЕНІВ СІМ’Ї ТА РОДИЧІВ
Стаття 257. Права баби та діда, прабаби та прадіда на виховання внуків, правнуків
Стаття 258. Права баби і діда щодо захисту внуків
Стаття 259. Права братів та сестер на спілкування
Стаття 260. Право мачухи, вітчима брати участь у вихованні пасинка, падчерки
Стаття 261. Права та обов’язки особи, яка взяла у свою сім’ю дитину, щодо її виховання
Стаття 262. Права сестри, брата, мачухи, вітчима та інших членів сім’ї на захист дітей
Стаття 263. Вирішення судом спорів щодо участі баби, діда, прабаби, прадіда, братів, сестер, мачухи, вітчима у вихованні дитини
Стаття 264. Обов’язки особи піклуватися про бабу, діда, прабабу, прадіда, а також про того, з ким вона проживала однією сім’єю

Глава 22. ОБОВ’ЯЗОК ПО УТРИМАННЮ ІНШИХ ЧЛЕНІВ СІМ’Ї ТА РОДИЧІВ
Стаття 265. Обов’язок баби, діда утримувати внуків
Стаття 266. Обов’язок внуків, правнуків утримувати бабу, діда, прабабу, прадіда
Стаття 267. Обов’язок по утриманню братів та сестер
Стаття 268. Обов’язок мачухи, вітчима утримувати падчерку, пасинка
Стаття 269. Обов’язок інших осіб утримувати дитину
Стаття 270. Обов’язок падчерки, пасинка утримувати мачуху, вітчима
Стаття 271. Обов’язок особи утримувати тих, з ким вона проживала однією сім’єю до досягнення повноліття
Стаття 272. Розмір аліментів, що стягуються з інших членів сім’ї та родичів, і строки їх стягнення
Стаття 273. Зміна розміру аліментів та звільнення від їх сплати
Стаття 274. Визначення заборгованості за аліментами, що стягуються з інших членів сім’ї та родичів. Повне або часткове звільнення від заборгованості за аліментами

Розділ VI. ОСОБЛИВОСТІ УСИНОВЛЕННЯ ДІТЕЙ ГРОМАДЯНАМИ УКРАЇНИ, ЯКІ ПРОЖИВАЮТЬ ЗА ЇЇ МЕЖАМИ, ТА ІНОЗЕМЦЯМИ
{Статтю 275 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
{Статтю 276 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
{Статтю 277 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
{Статтю 278 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
{Статтю 279 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
{Статтю 280 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
{Статтю 281 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
Стаття 282. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України
Стаття 283. Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України
Стаття 284. Усиновлення дитини, яка є іноземцем і проживає в Україні
Стаття 285. Обмеження права іноземця на таємницю усиновлення дитини, яка є громадянином України
Стаття 286. Усиновлення в Україні іноземцем дитини, яка є іноземцем або особою без громадянства
Стаття 287. Нагляд за дотриманням прав дітей, які усиновлені іноземцями
{Статтю 288 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
{Статтю 289 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
{Статтю 290 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
{Статтю 291 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
{Статтю 292 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}

Розділ VII. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України.

{Пункт 1 розділу VII в редакції Закону № 407-IV від 26.12.2002}

2. Визнати такими, що втрачають чинність з вступом у дію Сімейного кодексу України:

{Абзац перший пункту 2 розділу VII в редакції Закону № 407-IV від 26.12.2002}

1) Кодекс про шлюб та сім’ю України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1969 р., додаток до № 26, ст. 204; 1971 р., № 20, ст. 141; 1973 р., № 21, ст. 181; 1980 р., № 38, ст. 754; 1984 р., № 7, ст. 136; 1985 р., № 11, ст. 205, ст. 206; 1987 р., № 8, ст. 149, № 35, ст. 674; 1991 р., № 9, ст. 89; Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 4, ст. 25, № 36, ст. 528; 1996 р., № 7, ст. 26; 2000 р., № 9, ст. 67, № 50, ст. 436).

Розділ V “Акти громадянського стану” зберігає свою чинність у частині, що не суперечить цьому Кодексу, до прийняття спеціального закону;

2) Закон Української РСР від 20 червня 1969 року “Про затвердження Кодексу про шлюб та сім’ю Української РСР” (Відомості Верховної Ради УРСР, 1969 р., № 26, ст. 204);

3) Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 29 грудня 1969 року “Про порядок введення в дію Кодексу про шлюб та сім’ю Української РСР” (Відомості Верховної Ради УРСР, 1970 р., № 2, ст.16; 1980 р., № 38, ст. 754).

2-1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 72, 128, 129, 139 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

{Розділ VII доповнено пунктом 2-1 згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020}

3. Кабінету Міністрів України:

подати до Верховної Ради України протягом трьох місяців з дня опублікування цього Кодексу пропозиції щодо внесення змін до законів України, які випливають з цього Кодексу;

привести у відповідність із цим Кодексом свої нормативно-правові акти;

забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Кодексом.

Президент України

Л.КУЧМА

м. Київ
10 січня 2002 року
№ 2947-III