Стаття 223. Заява про усиновлення дитини.

1. Особа, яка бажає усиновити дитину, подає до суду заяву про усиновлення. Подання такої заяви через представника не допускається.

2. Заява про усиновлення може бути відкликана до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

1. Усиновлення є добровільним актом і може бути проведене тільки на прохання (волевиявлення) особи, яка бажає усиновити. Це означає, що ніхто проти його волі не може бути примушений до усиновлення.

Від заяви в аспекті коментованої статті слід відрізняти інші заяви, подання яких визначається чинним законодавством (напр., про постановлення на облік осіб, які бажають усиновити дитину). Заява про бажання усиновити дитину подається також до служби у справах неповнолітніх за місцем перебування дитини після встановлення контакту з дитиною (п. 18 Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 28.08.2003 р. N 1377), однак заявою, внаслідок прийняття якої виникають цивільні процесуальні відносини щодо вирішення питання про здійснення усиновлення, є тільки та, котра подається особою (особами), які бажають усиновити дитину чи повнолітню особу, до суду.

2. На виконання положення щодо судового порядку усиновлення коментована стаття передбачає порядок реалізації права на звернення до суду із заявою про усиновлення. Закон передбачає, що право на подання заяви до суду у справах про усиновлення має особа, яка бажає усиновити дитину. Відповідно до ст. 26 ЦПК України така особа у процесі йменується заявником із наділенням її процесуальними правами та обов’язками, передбаченими ст. ст. 27, 31, гл. 5 розд. IV ЦПК України.

На відміну від загальних правил участі осіб у цивільному процесі, у справах про усиновлення встановлені особливі вимоги щодо застосування процесуального представництва. Відповідно до ст. 38 ЦПК України заявники у справах про усиновлення не можуть брати участь у цивільній справі через представника. На стадії відкриття провадження у справі процесуальне представництво застосовуватися не може, тобто особа, яка бажає усиновити дитину, повинна подати заяву до суду самостійно, а не через представника. У цьому випадку повинно враховуватися, що на виконання ст. ст. 119, 252 ЦПК України щодо змісту та форми заяви до суду вона повинна бути підписана особою, яка бажає усиновити дитину. У випадку усиновлення дитини подружжям заява повинна бути підписана обома із подружжя, які діють у процесі як процесуальні співучасники. Із змісту цієї статті, зважаючи на особливий характер справи, слід зробити висновок, що у ній не повинно застосовуватися правило про можливість співучасника представляти інтереси іншого із співучасників (ст. 32 ЦПК України).

Заборона на процесуальне представництво не означає, що заявник не може використовувати допомогу, наприклад, адвоката, в тому числі щодо складання необхідних процесуальних документів для звернення до суду. У цьому аспекті обов’язковою умовою виступає особиста участь заявника (заявників) у цій справі. Заявник також може залучити до участі у справі особу, яка надає правову допомогу. Представники у цій категорії справ вправі без особистої участі довірителя (усиновлювача, усиновлювачів) проводити дії поза судовим розглядом, зокрема збирати і подавати необхідні докази, при підготовці справи до судового розгляду давати суду необхідні пояснення по суті заяви, за вимогою судді представляти додаткові докази, ставити питання про надання допомоги у витребуванні письмових чи речових доказів та ін. Особи, які бажають усиновити дитину, у випадках, встановлених законодавством, можуть також користуватися послугами перекладача.

3. Заява про усиновлення дитини повинна містити: найменування суду, до якого подається заява, ім’я, місце проживання заявника, а також прізвище, ім’я, по батькові, вік усиновлюваної дитини, її місце проживання, відомості про стан здоров’я дитини. Заява про усиновлення дитини може також містити клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові, дати, місця народження дитини, про запис заявника матір’ю або батьком дитини.

До заяви про усиновлення дитини за наявності мають бути додані такі документи: копія свідоцтва про шлюб, а також письмова згода на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально, – при усиновленні дитини одним із подружжя; медичний висновок про стан здоров’я заявника; довідка з місця роботи із зазначенням заробітної плати або копія декларації про доходи; документ, що підтверджує право власності або користування жилим приміщенням; інші документи, визначені законом. До заяви про усиновлення дитини, здійснюване “з іноземним елементом”, встановлюються додаткові вимоги (ст. 252 ЦПК України).

Відповідно до ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” громадяни за видачу або засвідчення вірності копій документів у справах опіки та усиновлення (удочеріння) звільняються від сплати державного мита.

Заява (заяви) про усиновлення двох або більше дітей підлягає розгляду судом в одному провадженні, навіть якщо ці діти не є між собою братами або сестрами (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 р. N 3 “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав”).

4. Заява про усиновлення дитини або повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування, подається до суду за місцем їх проживання (ст. 251 ЦПК України). При цьому, як підкреслює Пленум Верховного Суду України, суд порушує справу про усиновлення лише в тому разі, коли заява особи, яка бажає усиновити дитину, повністю відповідає вимогам, до неї додано висновок органу опіки й піклування про доцільність усиновлення та його відповідність інтересам дитини, письмову згоду другого подружжя (якщо усиновлення провадиться одним із них), а до заяви іноземного громадянина, крім того, – дозвіл на усиновлення Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини.

5. Заявники у справах окремого провадження, до якого віднесені і справи про усиновлення, наділяються великим колом прав та обов’язків, в тому числі правами, які впливають на хід справи. У цьому випадку на реалізацію принципу диспозитивності особа може відмовитися від судового захисту чи судового розгляду цивільної справи. Тому коментована стаття окремо передбачає право заявника (заявників) на відмову (у коментованій статті – відкликання) від заяви про усиновлення. Часовим обмеженням такого права (правоприпиняючим фактом) є набранням рішенням законної сили, тобто заявник у справі про усиновлення може відмовитися від реалізації свого права на усиновлення конкретної дитини як у суді першої, так і суді апеляційної інстанції, зважаючи на те, що відповідно до ст. 223 ЦПК України рішення набирає законної сили після: закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву не було подано; закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана після подання заяви про апеляційне оскарження; після розгляду справи апеляційним судом, якщо була подана апеляційна скарга і рішення не скасоване.

У цьому аспекті доцільно зупинися на наслідках такої відмови. За загальним правилом, внаслідок відмови заявника від заяви справа повинна бути припинена у зв’язку із закриттям провадження у справі (ст. 205 ЦПК України), наслідком якого є те, що особа, яка відмовляється від своєї вимоги, втрачає право на повторне звернення до суду до тієї самої особи, з тією самою вимогою, з тих самих підстав (ст. 206 ЦПК України). Однак особливість справ окремого провадження взагалі та справ про усиновлення зокрема повинна приводити до висновку, що особа, яка відмовилася від своєї заяви про усиновлення, може повторно звернутися до суду у загальному порядку. Свідченням цього є положення ст. 255 ЦПК України, за якою у разі відкликання заяви про усиновлення після ухвалення рішення про усиновлення, але до набрання ним законної сили, суд скасовує своє рішення і залишає заяву без розгляду. Але, безперечно, особа повинна роз’яснити причину своєї відмови (можливо, емоційний стан, переляк в силу можливості покладення на особу додаткової відповідальності), що має стати предметом судового дослідження при вирішенні питання про здійснення усиновлення.

6. Існують випадки, коли справи про усиновлення розглядаються у порядку позовного провадження, що є формальним порушенням норм процесуального права, однак не повинно впливати на законність та обґрунтованість рішення суду по справі.

Неприйнятною слід визнавати практику, коли справа про усиновлення розглядається поряд із іншою справою (навіть безпосередньо пов’язаною із нею). Так, у судовій практиці мав місце випадок, в якому одночасно вирішувалось питання щодо скасування рішення про усиновлення малолітньої особи та про її усиновлення.

До суду було подано позов біологічної матері дитини та її чоловіка до усиновителів (подружжя) та біологічного батька, в якому позивачі просили скасувати рішення місцевого суду м. Одеси про усиновлення дитини, а також здійснити усиновлення дитини чоловіком біологічної матері.

У позовній заяві вказувалось на те, що співпозивачка, яка є біологічною матір’ю, в силу стану здоров’я, а також залишення дитини біологічним батьком, надала згоду на усиновлення дитини своєю матір’ю або подружжям (відповідачами у справі).

На момент подання позовної заяви стан здоров’я біологічної матері покращився, дитина фактично проживає із нею. Вона одружилася із чоловіком, який висловив бажання усиновити дитину.

У позовній заяві вказувалось про те, що слід внести зміни до актового запису про народження дитини, виключивши вказівку на наявних на сьогодні усиновлювачів, а також змінити прізвище та по батькові дитини у зв’язку із усиновленням дитини чоловіком біологічної матері.

Біологічний батько брав участь у справі як відповідач. У судове засідання він не з’явився, але у справі знаходилась його згода на усиновлення дитини. У судовому засіданні інші співвідповідачі не заперечували проти позову.

Справа була розглянута за відсутності представника органу опіки та піклування, який надав лист із проханням розглянути справу у його відсутність, оскільки безпосередньо органом опіки та піклування до суду було направлено висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини.

Суд задовольнив позовні вимоги повністю. Скасував рішення місцевого суду про усиновлення. Вказав про повернення первісних даних про дитину та її батьків в актовому записі про народження. Вказав на усиновлення співпозивачем (чоловіком біологічної матері) дитини, а також зобов’язав відділ РАЦС внести зміни до актового запису про народження.

Такий процесуальний порядок розгляду справи про усиновлення слід вважати неправильним, оскільки вона не могло бути вирішена до з’ясування питання скасування усиновлення, визнання його недійсним або позбавлення усиновлювачів (які були записані батьками дитини) батьківських прав. Недопустимим слід визнати скасування рішення суду про усиновлення, адже скасоване може бути тільки саме усиновлення (див. про це ст.238 СК України та коментар до неї).

7. Водночас мають місце випадки, коли справа розглядається без участі народних засідателів, вирішується без участі у суді заявника, вирішується питання про зміну прізвища та по батькові без дослідження та відповідного мотивування.

Так, наприклад, особа, яка одружилась із матір’ю дитини, щодо якої вирішувалось питання про усиновлення, звернулась до суду із відповідною заявою, а також просила внести зміни до актового запису, вказавши її батьком дитини, змінивши прізвище та по батькові дитини. В судове засідання заявник та заінтересована особа (мати дитини) не з’явилися, але подали заяви про підтримку заявлених вимог, а також просили розглядати справу без них.

Суд, розглянувши справу, задовольнив заяву, а також вніс усі зміни до актових записів про народження дитини.

8. Окремо слід говорити про суть, призначення та процесуальні форми участі у процесі представника органу опіки та піклування, представника Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, представників органів реєстрації актів цивільного стану, представників відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Міністерства внутрішніх справ України, прокурора.

Щодо участі представника органів опіки та піклування, то його участь у таких справах є обов’язковою. Відповідно, його неявка у судове засідання повинна унеможливлювати подальший розгляд цивільної справи і призводити до відкладення розгляду. У випадках наявності невиконання обов’язку щодо участі у процесі суд може відреагувати постановленням окремої ухвали для належного реагування щодо посадової особи, яка порушує вимоги сімейного законодавства. Хоча мають місце випадки розгляду справи за відсутності представника органу опіки та піклування.

Щодо участі інших серед вказаних органів, то їхня участь у цивільному процесі не визначена обов’язковою сімейним законодавством. Тому із урахуванням обставин справи суд при підготовці справи до судового розгляду повинен визначити необхідність залучення вказаних представників як заінтересованих.

Немає необхідності залучати до участі у справі представників органів реєстрації актів цивільного стану, представників відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Міністерства внутрішніх справ України, оскільки їхня участь у цивільному процесі не обумовлена наявністю у цих суб’єктів процесуальної заінтересованості. Вони не прагнуть реалізувати протягом розгляду цивільної справи певний юридичний інтерес – їхня місія обумовлена необхідністю внесення змін до актових записів про народження, а також видача паспорта дитини для виїзду за кордон. Тобто, вирішуючи справу про усиновлення, суд не вирішує питання про права та обов’язки цих органів, що могло б обумовити необхідність їхньої участі у цивільному процесі як заінтересованих осіб.

Зважаючи на це, дуже часто стикаємось із випадками, коли представники органу опіки та піклування та інші заінтересовані особи вказують на те, що вони не заперечують проти задоволення заяви про усиновлення.

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Глава 1. СІМ’Я. РЕГУЛЮВАННЯ СІМЕЙНИХ ВІДНОСИН

Стаття 1. Завдання Сімейного кодексу України
Стаття 2. Учасники сімейних відносин, які регулює Сімейний кодекс України
Стаття 3. Сім’я
Стаття 4. Право особи на сім’ю
Стаття 5. Державна охорона сім’ї
Стаття 6. Дитина
Стаття 7. Загальні засади регулювання сімейних відносин
Стаття 8. Застосування до регулювання сімейних відносин Цивільного кодексу України
Стаття 9. Регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін
Стаття 10. Застосування аналогії закону та аналогії права
Стаття 11. Врахування звичаїв при вирішенні судом сімейних спорів
Стаття 12. Обчислення строків, встановлених у цьому Кодексі
Стаття 13. Міжнародні договори України

Глава 2. ЗДІЙСНЕННЯ СІМЕЙНИХ ПРАВ ТА ВИКОНАННЯ СІМЕЙНИХ ОБОВ’ЯЗКІВ. ЗАХИСТ СІМЕЙНИХ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ
Стаття 14. Здійснення сімейних прав
Стаття 15. Виконання сімейних обов’язків
Стаття 16. Надання неповнолітнім батькам допомоги у здійсненні батьківських прав та виконанні батьківських обов’язків
Стаття 17. Надання органом опіки та піклування допомоги особам у здійсненні ними своїх сімейних прав та виконанні сімейних обов’язків
Стаття 18. Захист сімейних прав та інтересів
Стаття 19. Участь органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів
Стаття 20. Застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин

Розділ II. ШЛЮБ. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ
Глава 3. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 21. Поняття шлюбу
Стаття 22. Шлюбний вік
Стаття 23. Право на шлюб
Стаття 24. Добровільність шлюбу
Стаття 25. Одношлюбність
Стаття 26. Особи, які не можуть перебувати у шлюбі між собою

Глава 4. ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ШЛЮБУ
Стаття 27. Значення державної реєстрації шлюбу
Стаття 28. Заява про реєстрацію шлюбу
Стаття 29. Ознайомлення наречених з їхніми правами та обов’язками
Стаття 30. Взаємна обізнаність наречених про стан здоров’я
Стаття 31. Зобов’язання наречених у разі відмови від вступу в шлюб
Стаття 32. Час реєстрації шлюбу
Стаття 33. Місце реєстрації шлюбу
Стаття 34. Реєстрація шлюбу в присутності нареченої та нареченого
Стаття 35. Право на вибір прізвища при реєстрації шлюбу
Стаття 36. Правові наслідки шлюбу
Стаття 37. Правозгідність шлюбу

Глава 5. НЕДІЙСНІСТЬ ШЛЮБУ
Стаття 38. Підстави недійсності шлюбу
Стаття 39. Шлюб, який є недійсним
Стаття 40. Шлюб, який визнається недійсним за рішенням суду
Стаття 41. Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду
Стаття 42. Особи, які мають право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним
Стаття 43. Визнання шлюбу недійсним після його припинення
Стаття 44. Час, з якого шлюб є недійсним
Стаття 45. Правові наслідки недійсності шлюбу
Стаття 46. Особливі правові наслідки недійсності шлюбу
Стаття 47. Права та обов’язки батьків і дитини, яка народилася у недійсному шлюбі
Стаття 48. Визнання шлюбу неукладеним

Глава 6. ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ
Стаття 49. Право на материнство
Стаття 50. Право на батьківство
Стаття 51. Право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності
Стаття 52. Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток
Стаття 53. Право дружини та чоловіка на зміну прізвища
Стаття 54. Право дружини та чоловіка на розподіл обов’язків та спільне вирішення питань життя сім’ї
Стаття 55. Обов’язок подружжя турбуватися про сім’ю
Стаття 56. Право дружини та чоловіка на свободу та особисту недоторканність

Глава 7. ПРАВО ОСОБИСТОЇ ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ ДРУЖИНИ ТА ЧОЛОВІКА
Стаття 57. Майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка
Стаття 58. Право на плоди та доходи від речей, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка
Стаття 59. Здійснення дружиною, чоловіком права особистої приватної власності

Глава 8. ПРАВО СПІЛЬНОЇ СУМІСНОЇ ВЛАСНОСТІ ПОДРУЖЖЯ
Стаття 60. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 61. Об’єкти права спільної сумісної власності
Стаття 62. Виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові
Стаття 63. Здійснення подружжям права спільної сумісної власності
Стаття 64. Право подружжя на укладення договорів між собою
Стаття 65. Право подружжя на розпоряджання майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 66. Право подружжя на визначення порядку користування майном
Стаття 67. Право на розпоряджання часткою у майні, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 68. Здійснення права спільної сумісної власності після розірвання шлюбу
Стаття 69. Право подружжя на поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 70. Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 71. Способи та порядок поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 72. Застосування позовної давності до вимог про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 73. Накладення стягнення на майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 74. Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою

Глава 9. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ ПО УТРИМАННЮ
Стаття 75. Право одного з подружжя на утримання
Стаття 76. Право на утримання після розірвання шлюбу
Стаття 77. Способи надання утримання одному з подружжя
Стаття 78. Договір подружжя про надання утримання
Стаття 79. Час, протягом якого сплачуються аліменти одному з подружжя
Стаття 80. Визначення розміру аліментів одному з подружжя за рішенням суду
Стаття 81. Види доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів
Стаття 82. Припинення права одного з подружжя на утримання
Стаття 83. Позбавлення права на утримання або обмеження його строком
Стаття 84. Право дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини
Стаття 85. Припинення права дружини на утримання
Стаття 86. Право чоловіка на утримання у разі проживання з ним дитини
Стаття 87. Припинення права чоловіка на утримання
Стаття 88. Право на утримання того з подружжя, з ким проживає дитина з інвалідністю
Стаття 89. Припинення права на утримання за домовленістю подружжя
Стаття 90. Взаємна участь дружини, чоловіка у витратах на лікування
Стаття 91. Право на утримання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою

Глава 10. ШЛЮБНИЙ ДОГОВІР
Стаття 92. Право на укладення шлюбного договору
Стаття 93. Зміст шлюбного договору
Стаття 94. Форма шлюбного договору
Стаття 95. Початок дії шлюбного договору
Стаття 96. Строк дії шлюбного договору
Стаття 97. Визначення у шлюбному договорі правового режиму майна
Стаття 98. Визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом
Стаття 99. Визначення у шлюбному договорі права на утримання
Стаття 100. Зміна умов шлюбного договору
Стаття 101. Право на відмову від шлюбного договору
Стаття 102. Розірвання шлюбного договору
Стаття 103. Визнання шлюбного договору недійсним

Глава 11. ПРИПИНЕННЯ ШЛЮБУ
Стаття 104. Підстави припинення шлюбу
Стаття 105. Припинення шлюбу внаслідок його розірвання
Стаття 106. Розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою подружжя, яке не має дітей
Стаття 107. Розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою одного з подружжя
Стаття 108. Визнання розірвання шлюбу фіктивним
Стаття 109. Розірвання шлюбу за рішенням суду за спільною заявою подружжя, яке має дітей
Стаття 110. Право на пред’явлення позову про розірвання шлюбу
Стаття 111. Заходи суду щодо примирення подружжя
Стаття 112. Підстави для розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя
Стаття 113. Право на вибір прізвища після розірвання шлюбу
Стаття 114. Момент припинення шлюбу у разі його розірвання
Стаття 115. Державна реєстрація розірвання шлюбу
Стаття 116. Право на повторний шлюб після розірвання шлюбу
Стаття 117. Виключена
Стаття 118. Поновлення шлюбу у разі з’явлення особи, яка була оголошена померлою або визнана безвісно відсутньою
Стаття 119. Встановлення режиму окремого проживання подружжя
Стаття 120. Правові наслідки встановлення режиму окремого проживання подружжя

Розділ III. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ МАТЕРІ, БАТЬКА І ДИТИНИ
Глава 12. ВИЗНАЧЕННЯ ПОХОДЖЕННЯ ДИТИНИ
Стаття 121. Загальні підстави виникнення прав та обов’язків матері, батька і дитини
Стаття 122. Визначення походження дитини від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою
Стаття 123. Визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій
Стаття 124. Визначення походження дитини від батька у разі реєстрації повторного шлюбу з її матір’ю
Стаття 125. Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою
Стаття 126. Визначення походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою
Стаття 127. Виключена
Стаття 128. Визнання батьківства за рішенням суду
Стаття 129. Спір про батьківство між чоловіком матері дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини
Стаття 130. Встановлення факту батьківства за рішенням суду
Стаття 131. Визнання материнства за рішенням суду
Стаття 132. Встановлення факту материнства за рішенням суду
Стаття 133. Запис подружжя батьками дитини
Стаття 134. Внесення змін до актового запису про народження у разі визнання батьківства, материнства
Стаття 135. Запис про батьків дитини, якщо батьківство, материнство не встановлене
Стаття 136. Оспорювання батьківства особою, яка записана батьком дитини
Стаття 137. Оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини
Стаття 138. Право матері дитини на оспорювання батьківства свого чоловіка
Стаття 139. Спір про материнство
Стаття 140. Оспорювання батьківства, материнства особи, яка сплачує аліменти за рішенням суду

Глава 13. ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ БАТЬКІВ ТА ДІТЕЙ
Стаття 141. Рівність прав та обов’язків батьків щодо дитини
Стаття 142. Рівність прав та обов’язків дітей щодо батьків
Стаття 143. Обов’язок батьків забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров’я
Стаття 144. Обов’язок батьків зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану
Стаття 145. Визначення прізвища дитини
Стаття 146. Визначення імені дитини
Стаття 147. Визначення по батькові дитини
Стаття 148. Зміна прізвища дитини її батьками
Стаття 149. Зміна по батькові дитини
Стаття 150. Обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини
Стаття 151. Права батьків щодо виховання дитини
Стаття 152. Забезпечення права дитини на належне батьківське виховання
Стаття 153. Права батьків та дитини на спілкування
Стаття 154. Права батьків по захисту дитини
Стаття 155. Здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов’язків
Стаття 156. Права та обов’язки неповнолітніх батьків
Стаття 157. Вирішення батьками питань щодо виховання дитини
Стаття 158. Вирішення органом опіки та піклування спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї
Стаття 159. Вирішення судом спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї
Стаття 160. Право батьків на визначення місця проживання дитини
Стаття 161. Спір між матір’ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини
Стаття 162. Правові наслідки протиправної поведінки одного з батьків або іншої особи при визначенні місця проживання малолітньої дитини
Стаття 163. Право батьків на відібрання малолітньої дитини від інших осіб
Стаття 164. Підстави позбавлення батьківських прав
Стаття 165. Особи, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав
Стаття 166. Правові наслідки позбавлення батьківських прав
Стаття 167. Влаштування дитини, батьки якої позбавлені батьківських прав
Стаття 168. Побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав
Стаття 169. Поновлення батьківських прав
Стаття 170. Відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав
Стаття 171. Врахування думки дитини при вирішенні питань, що стосуються її життя
Стаття 172. Обов’язок дитини, повнолітніх дочки та сина піклуватися про батьків

Глава 14. ПРАВА БАТЬКІВ І ДІТЕЙ НА МАЙНО
Стаття 173. Роздільність майна батьків і дітей
Стаття 174. Право власності дитини на майно, призначене для її розвитку, навчання та виховання
Стаття 175. Право спільної сумісної власності батьків і дітей
Стаття 176. Права батьків та дітей щодо користування майном
Стаття 177. Управління майном дитини
Стаття 178. Використання доходу від майна дитини
Стаття 179. Право власності на аліменти, одержані на дитину

Глава 15. ОБОВ’ЯЗОК МАТЕРІ, БАТЬКА УТРИМУВАТИ ДИТИНУ ТА ЙОГО ВИКОНАННЯ
Стаття 180. Обов’язок батьків утримувати дитину
Стаття 181. Способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину
Стаття 182. Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів
Стаття 183. Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини
Стаття 184. Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі
Стаття 185. Участь батьків у додаткових витратах на дитину
Стаття 186. Контроль органу опіки та піклування за цільовим витрачанням аліментів.
Стаття 187. Відрахування аліментів на дитину за ініціативою платника або одержувача аліментів.
Стаття 188. Звільнення батьків від обов’язку утримувати дитину.
Стаття 189. Договір між батьками про сплату аліментів на дитину
Стаття 190. Припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно
Стаття 191. Час, з якого присуджуються аліменти на дитину
Стаття 192. Зміна розміру аліментів
Стаття 193. Стягнення аліментів та інших коштів на дитину, яка перебуває у закладі охорони здоров’я, навчальному або іншому закладі
Стаття 194. Стягнення аліментів за минулий час та заборгованості за аліментами
Стаття 195. Визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу)
Стаття 196. Відповідальність за прострочення сплати аліментів, оплати додаткових витрат на дитину
Стаття 197. Встановлення строку сплати заборгованості. Звільнення від сплати заборгованості за аліментами

Глава 16. ОБОВ’ЯЗОК БАТЬКІВ УТРИМУВАТИ ПОВНОЛІТНІХ ДОЧКУ, СИНА ТА ЙОГО ВИКОНАННЯ
Стаття 198. Підстави виникнення обов’язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина
Стаття 199. Обов’язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання
Стаття 200. Розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина
Стаття 201. Застосування норм цього Кодексу до відносин щодо обов’язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина

Глава 17. ОБОВ’ЯЗОК ПОВНОЛІТНІХ ДОЧКИ, СИНА УТРИМУВАТИ БАТЬКІВ ТА ЙОГО ВИКОНАННЯ
Стаття 202. Підстави виникнення обов’язку повнолітніх дочки, сина утримувати батьків
Стаття 203. Обов’язок дочки, сина брати участь у додаткових витратах на батьків
Стаття 204. Звільнення дочки, сина від обов’язку утримувати матір, батька
Стаття 205. Визначення розміру аліментів на батьків
Стаття 206. Стягнення з дитини витрат на догляд та лікування батьків

Розділ IV. ВЛАШТУВАННЯ ДІТЕЙ-СИРІТ І ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ
Глава 18. УСИНОВЛЕННЯ
Стаття 207. Поняття усиновлення
Стаття 208. Особа, яка може бути усиновленою
Стаття 209. Усиновлення дитини, яку не забрали з пологового будинку чи підкинули, або яка була знайдена
Стаття 210. Усиновлення братів та сестер
Стаття 211. Особи, які можуть бути усиновлювачами
Стаття 212. Особи, які не можуть бути усиновлювачами
Стаття 213. Особи, які мають переважне перед іншими право на усиновлення дитини
Стаття 214. Облік дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які можуть бути усиновлені, передані під опіку, піклування чи …
Стаття 215. Облік осіб, які бажають усиновити дитину
Стаття 216. Заборона посередницької, комерційної діяльності щодо усиновлення дітей
Стаття 217. Згода батьків на усиновлення дитини
Стаття 218. Згода дитини на усиновлення
Стаття 219. Усиновлення дитини без згоди батьків
Стаття 220. Згода другого з подружжя на усиновлення дитини
Стаття 221. Згода опікуна, піклувальника на усиновлення дитини
Стаття 222. Згода закладу охорони здоров’я або навчального закладу на усиновлення дитини
Стаття 223. Заява про усиновлення дитини
Стаття 224. Рішення суду про усиновлення
Стаття 225. Момент здійснення усиновлення
Стаття 226. Право на таємницю усиновлення
Стаття 227. Право на приховання факту усиновлення від дитини, яка усиновлена
Стаття 228. Забезпечення таємниці усиновлення
Стаття 229. Право усиновлювача бути записаним матір’ю, батьком дитини
Стаття 230. Право усиновлювача на зміну відомостей про місце народження та дату народження дитини
Стаття 231. Зміна прізвища, імені та по батькові особи, яка усиновлена
Стаття 232. Правові наслідки усиновлення
Стаття 233. Внесення змін до актового запису про народження дитини, яка усиновлена
Стаття 234. Збереження прав дитини, які вона мала до усиновлення
Стаття 235. Нагляд за дотриманням прав дитини, яка усиновлена
Стаття 236. Недійсність усиновлення
Стаття 237. Правові наслідки визнання усиновлення недійсним
Стаття 238. Скасування усиновлення
Стаття 239. Правові наслідки скасування усиновлення
Стаття 240. Особи, які мають право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення або визнання усиновлення недійсним
Стаття 241. Порядок поновлення актового запису про народження у разі визнання усиновлення недійсним або скасування усиновлення
Стаття 242. Позбавлення усиновлювача батьківських прав

Глава 19. ОПІКА ТА ПІКЛУВАННЯ НАД ДІТЬМИ
Стаття 243. Діти, над якими встановлюється опіка, піклування
Стаття 244. Особа, яка може бути опікуном, піклувальником дитини
Стаття 245. Опіка та піклування над дитиною, яка проживає у закладі охорони здоров’я, навчальному або іншому дитячому закладі
Стаття 246. Контроль органу опіки та піклування за дотриманням прав дитини, над якою встановлено опіку або піклування
Стаття 247. Права дитини, над якою встановлено опіку або піклування
Стаття 248. Права дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування, яка проживає у закладі охорони здоров’я, навчальному або іншому дитячому закладі, прийомній сім’ї
Стаття 249. Права та обов’язки опікуна, піклувальника щодо дитини
Стаття 250. Припинення опіки, піклування над дитиною
Стаття 251. Звільнення опікуна та піклувальника дитини від їх обов’язків

Глава 20. ПАТРОНАТ НАД ДІТЬМИ
Стаття 252. Патронат над дитиною
Стаття 253. Договір про патронат над дитиною
Стаття 254. Права дитини, яка влаштовується в сім’ю патронатного вихователя
Стаття 255. Обов’язки патронатного вихователя
Стаття 256. Оплата послуг із здійснення патронату над дитиною

Глава 20-1. ПРИЙОМНА СІМ’Я
Стаття 256-1. Прийомна сім’я
Стаття 256-2. Прийомні батьки
Стаття 256-3. Прийомні діти
Стаття 256-4. Створення прийомної сім’ї

Глава 20-2. ДИТЯЧИЙ БУДИНОК СІМЕЙНОГО ТИПУ
Стаття 256-5. Дитячий будинок сімейного типу
Стаття 256-6. Батьки-вихователі дитячого будинку сімейного типу
Стаття 256-7. Вихованці дитячого будинку сімейного типу
Стаття 256-8. Створення дитячого будинку сімейного типу

Розділ V. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ІНШИХ ЧЛЕНІВ СІМ’Ї ТА РОДИЧІВ
Глава 21. ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ІНШИХ ЧЛЕНІВ СІМ’Ї ТА РОДИЧІВ
Стаття 257. Права баби та діда, прабаби та прадіда на виховання внуків, правнуків
Стаття 258. Права баби і діда щодо захисту внуків
Стаття 259. Права братів та сестер на спілкування
Стаття 260. Право мачухи, вітчима брати участь у вихованні пасинка, падчерки
Стаття 261. Права та обов’язки особи, яка взяла у свою сім’ю дитину, щодо її виховання
Стаття 262. Права сестри, брата, мачухи, вітчима та інших членів сім’ї на захист дітей
Стаття 263. Вирішення судом спорів щодо участі баби, діда, прабаби, прадіда, братів, сестер, мачухи, вітчима у вихованні дитини
Стаття 264. Обов’язки особи піклуватися про бабу, діда, прабабу, прадіда, а також про того, з ким вона проживала однією сім’єю

Глава 22. ОБОВ’ЯЗОК ПО УТРИМАННЮ ІНШИХ ЧЛЕНІВ СІМ’Ї ТА РОДИЧІВ
Стаття 265. Обов’язок баби, діда утримувати внуків
Стаття 266. Обов’язок внуків, правнуків утримувати бабу, діда, прабабу, прадіда
Стаття 267. Обов’язок по утриманню братів та сестер
Стаття 268. Обов’язок мачухи, вітчима утримувати падчерку, пасинка
Стаття 269. Обов’язок інших осіб утримувати дитину
Стаття 270. Обов’язок падчерки, пасинка утримувати мачуху, вітчима
Стаття 271. Обов’язок особи утримувати тих, з ким вона проживала однією сім’єю до досягнення повноліття
Стаття 272. Розмір аліментів, що стягуються з інших членів сім’ї та родичів, і строки їх стягнення
Стаття 273. Зміна розміру аліментів та звільнення від їх сплати
Стаття 274. Визначення заборгованості за аліментами, що стягуються з інших членів сім’ї та родичів. Повне або часткове звільнення від заборгованості за аліментами

Розділ VI. ОСОБЛИВОСТІ УСИНОВЛЕННЯ ДІТЕЙ ГРОМАДЯНАМИ УКРАЇНИ, ЯКІ ПРОЖИВАЮТЬ ЗА ЇЇ МЕЖАМИ, ТА ІНОЗЕМЦЯМИ
{Статтю 275 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
{Статтю 276 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
{Статтю 277 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
{Статтю 278 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
{Статтю 279 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
{Статтю 280 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
{Статтю 281 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
Стаття 282. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України
Стаття 283. Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України
Стаття 284. Усиновлення дитини, яка є іноземцем і проживає в Україні
Стаття 285. Обмеження права іноземця на таємницю усиновлення дитини, яка є громадянином України
Стаття 286. Усиновлення в Україні іноземцем дитини, яка є іноземцем або особою без громадянства
Стаття 287. Нагляд за дотриманням прав дітей, які усиновлені іноземцями
{Статтю 288 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
{Статтю 289 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
{Статтю 290 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
{Статтю 291 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}
{Статтю 292 виключено на підставі Закону № 2709-IV від 23.06.2005}

Розділ VII. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України.

{Пункт 1 розділу VII в редакції Закону № 407-IV від 26.12.2002}

2. Визнати такими, що втрачають чинність з вступом у дію Сімейного кодексу України:

{Абзац перший пункту 2 розділу VII в редакції Закону № 407-IV від 26.12.2002}

1) Кодекс про шлюб та сім’ю України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1969 р., додаток до № 26, ст. 204; 1971 р., № 20, ст. 141; 1973 р., № 21, ст. 181; 1980 р., № 38, ст. 754; 1984 р., № 7, ст. 136; 1985 р., № 11, ст. 205, ст. 206; 1987 р., № 8, ст. 149, № 35, ст. 674; 1991 р., № 9, ст. 89; Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 4, ст. 25, № 36, ст. 528; 1996 р., № 7, ст. 26; 2000 р., № 9, ст. 67, № 50, ст. 436).

Розділ V “Акти громадянського стану” зберігає свою чинність у частині, що не суперечить цьому Кодексу, до прийняття спеціального закону;

2) Закон Української РСР від 20 червня 1969 року “Про затвердження Кодексу про шлюб та сім’ю Української РСР” (Відомості Верховної Ради УРСР, 1969 р., № 26, ст. 204);

3) Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 29 грудня 1969 року “Про порядок введення в дію Кодексу про шлюб та сім’ю Української РСР” (Відомості Верховної Ради УРСР, 1970 р., № 2, ст.16; 1980 р., № 38, ст. 754).

2-1. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 72, 128, 129, 139 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

{Розділ VII доповнено пунктом 2-1 згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020}

3. Кабінету Міністрів України:

подати до Верховної Ради України протягом трьох місяців з дня опублікування цього Кодексу пропозиції щодо внесення змін до законів України, які випливають з цього Кодексу;

привести у відповідність із цим Кодексом свої нормативно-правові акти;

забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Кодексом.

Президент України

Л.КУЧМА

м. Київ
10 січня 2002 року
№ 2947-III