Стаття 177. Управління майном дитини.

1. Батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов’язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах.
Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси.

2. Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав:

  • укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;
  • видавати письмові зобов’язання від імені дитини;
  • відмовлятися від майнових прав дитини.

3. Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, передбачених частиною другою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.

4. Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.

5. Органи опіки та піклування можуть відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса щодо накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, якщо ними встановлено, що:

1) мати та/або батько дитини, які (яка, який) звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав відповідно до статті 164 цього Кодексу;

2) судом, органом опіки та піклування або прокурором постановлено (прийнято) рішення про відібрання дитини від батьків (або того з них, який звернувся за дозволом) без позбавлення їх батьківських прав відповідно до статті 170 цього Кодексу;

3) до суду подано позов про позбавлення батьків дитини (або того з них, який звернувся за дозволом) батьківських прав особами, зазначеними у статті 165 цього Кодексу;

4) особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу чи відмову в його наданні;

5) між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини;

6) між батьками дитини або між одним з них та третіми особами існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один з них);

7) вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.

6. При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.

На вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини повинна бути письмова нотаріально засвідчена згода другого з батьків.

Якщо той з батьків, хто проживає окремо від дитини протягом не менш як шість місяців, не бере участі у вихованні та утриманні дитини або якщо місце його проживання невідоме, правочини, зазначені в абзаці другому цієї частини, можуть бути вчинені без його згоди.

7. Батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно, якщо інше не передбачено договором між ними. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

8. Після припинення управління батьки зобов’язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього.

9. Неналежне виконання батьками своїх обов’язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов’язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном.

10. Порядок провадження органами опіки та піклування визначеної законом діяльності, пов’язаної із захистом майнових прав дитини, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

1. Положення коментованої статті стосуються випадків здійснення батьками від імені дитини управління майном. Зокрема передбачено, що батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Перш за все звертає на себе увагу термін “управління майном”. Його по-різному тлумачать в науці і практиці. Говорять, що це особливий комплекс дій, вчинення яких потребує спеціальної правової регламентації16. На практиці фахівці переважно ототожнюють повноваження управління із повноваженнями які мають законні представники.

Аналіз положень ч.2 ст.171 СК України, ст. ст. 54, 72, 1029 ЦК України, а також ст. 1 Закону України “Про управління об’єктами державної власності” дозволяє зробити висновок, що чинним законодавством під “управлінням” розуміється здійснення уповноваженими суб’єктами комплексу дій щодо реалізації права власності інших осіб на майно в частині володіння, користування і розпорядження в межах, визначених законодавством, з метою задоволення їх потреб та інтересів. Визначальними ознаками управління при цьому виступають сприяння у здійсненні прав, якщо особа сама не у змозі це зробити в силу віку, розвитку через інші фактори, а також спрямованість управління на забезпечення інтересів саме тих осіб, які є власниками майна, щодо якого встановлено управління. При цьому положення коментованої статті щодо цього містять спеціальні приписи, які передбачають, що батьки зобов’язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах (ч.1 ст.177 СК України).

У зв’язку зі сказаним варто відмітити, що дія даної статті в частині встановлення управління поширюється на те майно, яке є власністю малолітніх та неповнолітніх осіб, однак вони в силу віку чи інших обставин не можуть самостійно здійснювати права власника. Таким майном відповідно до положень СК України є майно, яке призначене для розвитку, навчання і виховання дитини (ст.174 СК України), та майно, яке знаходиться на праві спільної сумісної власності батьків і дітей (ст.175 СК України). Щодо іншого майна, то воно перебуває у власності батьків, а тому управління щодо нього здійснювати непотрібно.

Окремо слід зупинитись на формах управління. В коментованій частині статті згадується про збереження та використання. Вбачається, що це не єдині дії по управлінню майном. На це вказує низка положень СК та ЦК України, а зокрема ч.2, 3, 4 ст. 177 СК України, а також ст.72 ЦК України. До таких дій варто також віднести користування майном, розпорядження ним у випадках та в порядку, передбаченому законодавством, здійснення необхідних дій та витрат по утриманню майна тощо. Загалом назвати усі форми використання мабуть буде неможливо, однак необхідно пам’ятати, що управління в даному випадку не обмежується названими у ч. 1 ст. збереженням та використанням. Важливо аби форми управління якими б вони не були передбачали забезпечення інтересів та потреб дитини.

Слід відмітити, що Законом також передбачено, якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси. Дана норма заснована на ч.3 ст.72 ЦК України, де міститься положення аналогічного змісту. Однак на практиці дане положення при вчиненні правочинів із відчуження батьками майна, яке належить їх неповнолітнім дітям, може створювати умови для визнання таких договорів недійсними у зв’язку з тим, що думка дітей не була врахована. Тим самим для адвокатів створюються умови для широкого застосування положень даної частини коментованої статті.

Потрібно сказати, що ідея врахування інтересів дитини при здійсненні управління майном проводиться законодавцем доволі послідовно. Про це свідчить і положення ч.2 ст.171 СК України, де передбачено, що дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

2. Норми ч. ч. 2, 3, 4 і 5 коментованої статті стосуються вчинення батьками, які зачіпають інтереси малолітньої чи неповнолітньої дитини чи стосуються майна останньої. Так ч. 2 передбачено, що батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав:

  • укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири;
  • видавати письмові зобов’язання від імені дитини;
  • відмовлятися від майнових прав дитини.

Перелік договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню, визначаються відповідно до вимог чинного цивільного законодавства (ст.209 ЦК України). Крім цього, п.35 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України визначено перелік правочинів, які підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню. Серед них:

  • договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, пожертва, рента, довічне утримання (догляд), спадковий договір) нерухомого майна (ст. ст. 657, 715, 719, 729, 732, 745, 1304 ЦК України);
  • іпотечні договори, договори про заставу транспортних засобів, космічних об’єктів (ст. 18 Закону України “Про іпотеку”, ст. 13 Закону України “Про заставу”, ст.577 ЦК України);
  • договори про спільну часткову власність на земельну ділянку;
  • купівлю-продаж земельних ділянок, про перехід права власності та про передачу права власності на земельні ділянки; про обмін земельними ділянками, які виділені єдиним масивом у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) (ст. 88, 128, 132, 142 Земельного кодексу України, ст. 14 Закону України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)”;
  • договори купівлі-продажу (приватизації) державного майна, відчуження приватизованого майна (ст. 27 Закону України “Про приватизацію державного майна”, ст.23 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”;
  • договори про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя; про надання утримання; про припинення права утримання взамін набуття права на нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати; шлюбні договори; договори між подружжям про розмір та строки виплати аліментів на дитину;
  • договори про припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно (ст.ст. 69, 78, 89, 94, 109, 189, 190 СК України);
  • договори найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше (ст.793 ЦК України);
  • договори найму транспортних засобів за участю фізичної особи, договори позички транспортного засобу, у якому хоча б однією стороною є фізична особа (ст.ст.799, 828 ЦК України);
  • договори про створення акціонерних товариств, якщо товариства створюються фізичними особами (ст.153 ЦК України);
  • договори управління нерухомим майном (ст.1031 ЦК України);
  • договори про зміну черговості одержання права на спадкування (ст.1259 ЦК України);
  • заповіти (ст.1247, 1249 ЦК України);
  • довіреності на укладання правочинів, що потребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій щодо юридичних осіб, за винятком випадків, коли законом або спеціальними правилами допущена інша форма довіреності; довіреність, що видається в порядку передоручення (ст.245 ЦК України);
  • інші правочини, для яких чинним законодавством передбачена обов’язкова нотаріальна форма.

3. Частина 3 передбачає вчинення самою неповнолітньою особою правочинів, передбачених частиною другою цієї статті. Однак умовами при цьому виступають наявність дозволу батьків та дозволу органу опіки і піклування. Щодо дозволу батьків, то останній надається як правило в письмовій формі або оголошується у присутності нотаріуса, про що робиться відповідний запис. Разом в окремих випадках законодавством вимагається саме письмового дозволу, який нотаріально посвідчується. Так при вчиненні неповнолітньої особи щодо нерухомого майна чи транспортних засобів ч.2 ст.32 ЦК України передбачає наявність саме такого дозволу батьків. А тому реалізація неповнолітніми особами правочиноздатності повинна здійснюватись з урахуванням вимог як ст.177 СК України, так і ст.32 ЦК України.

4. Дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається в разі гарантування збереження її права на житло. Таке гарантування за логікою повинно передбачати підтвердження того, що правочин спрямований на забезпечення інтересів дитини. Вбачається, що таким підставами можуть бути бажання примноження майна, реалізація з метою купівлі більш кращого житла або внесення отриманих коштів на депозит, відкритий на ім’я дитини, тощо. При цьому батьки мають виходити з права дитини на житло з тим, аби дитина у разі потреби отримала житло у власність. Тому гарантія має містити конкретні відомості про те, що такий правочин спрямований суто на забезпечення інтересів дитини і його вчинення дозволить дитині гарантовано отримати житло у подальшому, або відповідно до вартості житла, що було предметом правочину, суму, обраховану з урахуванням інфляційних процесів.

5. Норма частини 5 коментованої статті, за якою при вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків, є презумпцією. При цьому другий з батьків, відповідно до цієї ж частини коментованої статті, має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового. В даному випадку, на наш погляд, незрозуміло, чи ці положення стосуються тільки дрібних побутових правочинів, чи усіх правочинів, вчинених батьками стосовно майна малолітніх осіб.

Крім цього, непослідовність вбачається і у тому, що з одного боку норма передбачає презумпцію наявності згоди іншого з батьків, а з другого боку, встановлюється можливість визнання недійсним правочину. Вбачається, що такий підхід матиме серйозні наслідки для нотаріальної практики, Оскільки фактично нотаріус, з метою недопущення визнання посвідченого ним правочину недійсним, повинен завжди вимагати згоди обох з батьків. При цьому, відповідно до положень Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при вчиненні нотаріальних неповнолітньою дитиною достатньо згоди будь-кого із батьків. Така непослідовність законодавця має бути вирішена з метою усунення труднощів у нотаріальній практиці. Можливими шляхами є виключення положення другого речення абзацу першого частини п’ятої статті 177 СК України зі змісту кодексу. Або уточнення, що визнання недійсним може мати місце у випадку, коли стало відомо, що батьки не проживають разом і укладення такого договору суперечить інтересам дитини. У всіх інших випадках правочин повинен вважатись дійсним і таким, який укладений за згодою обох батьків.

На вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини повинна бути письмова нотаріально засвідчена згода другого з батьків. Дана норма доповнює згадувану вище ч.2 ст.32 ЦК України і свою сферу поширює тільки на малолітніх дітей.

Абзац 3 ч.5 коментованої статті передбачає правило, за яким, якщо той з батьків, хто проживає окремо від дитини протягом не менш як шість місяців, не бере участі у вихованні та утриманні дитини або якщо місце його проживання невідоме, правочини, зазначені в абзаці другому цієї частини, можуть бути вчинені без його згоди.

6. Частиною 6 коментованої статті врегульовано питання розподілу повноважень щодо управління майном дитини. Зокрема, вважається, що батьки вирішують питання про управління майном дитини спільно, якщо інше не передбачено договором між ними. При цьому вони вправі домовитись про спільне вирішення усіх питань або погодити, що управління майном дитини буде здійснювати один з батьків. Така домовленість не передбачає укладення договору між батьками у письмовій формі, а тому достатньо усної домовленості. Разом з тим, коли майно, щодо якого встановлено управління, вимагає значних організаційних, матеріальних та інших витрат з боку одного з батьків, доцільно встановити порядок здійснення управління таким майном з метою недопущення виникнення спорів у майбутньому щодо витрат на дане майно та їх компенсації. У разі виникнення таких спорів (які виникають між батьками щодо управління майном дитини), вони можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом відповідно до правил підсудності.

7. З огляду на те, що майно перебувало у власності дитини, а батьки лише здійснювали управління ним, після припинення такого управління батьки зобов’язані повернути дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього (ч.7 ст.177). Такий висновок витікає з правової природи прав власника на майно та сутності конструкції управління майном, передбаченої ЦК України. Крім цього, відповідно до ч.2 ст.189 ЦК України продукція, плоди і доходи належать власникові, якщо інше не передбачено договором або законом. Наведена стаття дозволяє зробити висновок про невідповідність її положень правилам коментованої статті в частині того, що повинно повертатись після припинення управління майном. Сімейний кодекс згадує тільки про доходи, упускаючи при цьому плоди і продукцію. Вбачається, що ця прогалина повинна бути заповнена шляхом доповнення СК України відповідними положеннями. Зазначена обставина є особливо актуальною у випадку, коли неповнолітня дитина є учасником господарського товариства або власником цінних порід тварин (наприклад коней, голубів, котів, собак тощо).

Щодо підстав припинення управління вбачається, що такими може стати досягнення повноліття або надання цивільної дієздатності, загибель майна в силу непереборної сили, а також інші випадки передбачені законодавством.

8. Неналежне виконання батьками своїх обов’язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов’язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду та повернути доходи, одержані від управління її майном. Неналежним виконанням слід визнати управління майном в супереч інтересам дитини, або безгосподарне управління майном, або завдання шкоди майну дитини. При цьому факт неналежного управління повинен бути встановлений і доведений у судовому порядку.

Стаття 1. Завдання Сімейного кодексу України

Стаття 2. Учасники сімейних відносин, які регулює Сімейний кодекс України
Стаття 3. Сім'я
Стаття 4. Право особи на сім'ю
Стаття 5. Державна охорона сім’ї
Стаття 6. Дитина
Стаття 7. Загальні засади регулювання сімейних відносин
Стаття 8. Застосування до регулювання сімейних відносин Цивільного кодексу України
Стаття 9. Регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін
Стаття 10. Застосування аналогії закону та аналогії права
Стаття 11. Врахування звичаїв при вирішенні судом сімейних спорів
Стаття 12. Обчислення строків, встановлених у цьому Кодексі
Стаття 13. Міжнародні договори України
Стаття 14. Здійснення сімейних прав
Стаття 15. Виконання сімейних обов’язків
Стаття 16. Надання неповнолітнім батькам допомоги у здійсненні батьківських прав та виконанні батьківських обов’язків
Стаття 17. Надання органом опіки та піклування допомоги особам у здійсненні ними своїх сімейних прав та виконанні сімейних обов’язків
Стаття 18. Захист сімейних прав та інтересів
Стаття 19. Участь органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів
Стаття 20. Застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин
Стаття 21. Поняття шлюбу
Стаття 22. Шлюбний вік
Стаття 23. Право на шлюб
Стаття 24. Добровільність шлюбу
Стаття 25. Одношлюбність
Стаття 26. Особи, які не можуть перебувати у шлюбі між собою
Стаття 27. Значення державної реєстрації шлюбу
Стаття 28. Заява про реєстрацію шлюбу
Стаття 29. Ознайомлення наречених з їхніми правами та обов'язками
Стаття 30. Взаємна обізнаність наречених про стан здоров'я
Стаття 31. Зобов'язання наречених у разі відмови від вступу в шлюб
Стаття 32. Час реєстрації шлюбу
Стаття 33. Місце реєстрації шлюбу
Стаття 34. Реєстрація шлюбу в присутності нареченої та нареченого
Стаття 35. Право на вибір прізвища при реєстрації шлюбу
Стаття 36. Правові наслідки шлюбу
Стаття 37. Правозгідність шлюбу
Стаття 38. Підстави недійсності шлюбу
Стаття 39. Шлюб, який є недійсним
Стаття 40. Шлюб, який визнається недійсним за рішенням суду
Стаття 41. Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду
Стаття 42. Особи, які мають право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним
Стаття 43. Визнання шлюбу недійсним після його припинення
Стаття 44. Час, з якого шлюб є недійсним
Стаття 45. Правові наслідки недійсності шлюбу
Стаття 46. Особливі правові наслідки недійсності шлюбу
Стаття 47. Права та обов'язки батьків і дитини, яка народилася у недійсному шлюбі
Стаття 48. Визнання шлюбу неукладеним
Стаття 49. Право на материнство
Стаття 50. Право на батьківство
Стаття 51. Право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності
Стаття 52. Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток
Стаття 53. Право дружини та чоловіка на зміну прізвища
Стаття 54. Право дружини та чоловіка на розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї
Стаття 55. Обов'язок подружжя турбуватися про сім'ю
Стаття 56. Право дружини та чоловіка на свободу та особисту недоторканність
Стаття 57. Майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка
Стаття 58. Право на плоди та доходи від речей, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка
Стаття 59. Здійснення дружиною, чоловіком права особистої приватної власності
Стаття 60. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 61. Об'єкти права спільної сумісної власності
Стаття 62. Виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові
Стаття 63. Здійснення подружжям права спільної сумісної власності
Стаття 64. Право подружжя на укладення договорів між собою
Стаття 65. Право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 66. Право подружжя на визначення порядку користування майном
Стаття 67. Право на розпоряджання часткою у майні, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 68. Здійснення права спільної сумісної власності після розірвання шлюбу
Стаття 69. Право подружжя на поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 70. Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 71. Способи та порядок поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 72. Застосування позовної давності до вимог про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 73. Накладення стягнення на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 74. Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою
Стаття 75. Право одного з подружжя на утримання
Стаття 76. Право на утримання після розірвання шлюбу
Стаття 77. Способи надання утримання одному з подружжя
Стаття 78. Договір подружжя про надання утримання
Стаття 79. Час, протягом якого сплачуються аліменти одному з подружжя
Стаття 80. Визначення розміру аліментів одному з подружжя за рішенням суду
Стаття 81. Види доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів
Стаття 82. Припинення права одного з подружжя на утримання
Стаття 83. Позбавлення права на утримання або обмеження його строком
Стаття 84. Право дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини
Стаття 85. Припинення права дружини на утримання
Стаття 86. Право чоловіка на утримання у разі проживання з ним дитини
Стаття 87. Припинення права чоловіка на утримання
Стаття 88. Право на утримання того з подружжя, з ким проживає дитина з інвалідністю
Стаття 89. Припинення права на утримання за домовленістю подружжя
Стаття 90. Взаємна участь дружини, чоловіка у витратах на лікування
Стаття 91. Право на утримання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою
Стаття 92. Право на укладення шлюбного договору
Стаття 93. Зміст шлюбного договору
Стаття 94. Форма шлюбного договору
Стаття 95. Початок дії шлюбного договору
Стаття 96. Строк дії шлюбного договору
Стаття 97. Визначення у шлюбному договорі правового режиму майна
Стаття 98. Визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом
Стаття 99. Визначення у шлюбному договорі права на утримання
Стаття 100. Зміна умов шлюбного договору
Стаття 101. Право на відмову від шлюбного договору
Стаття 102. Розірвання шлюбного договору
Стаття 103. Визнання шлюбного договору недійсним
Стаття 104. Підстави припинення шлюбу
Стаття 105. Припинення шлюбу внаслідок його розірвання
Стаття 106. Розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою подружжя, яке не має дітей
Стаття 107. Розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою одного з подружжя
Стаття 108. Визнання розірвання шлюбу фіктивним
Стаття 109. Розірвання шлюбу за рішенням суду за спільною заявою подружжя, яке має дітей
Стаття 110. Право на пред'явлення позову про розірвання шлюбу
Стаття 111. Заходи суду щодо примирення подружжя
Стаття 112. Підстави для розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя
Стаття 113. Право на вибір прізвища після розірвання шлюбу
Стаття 114. Момент припинення шлюбу у разі його розірвання
Стаття 115. Державна реєстрація розірвання шлюбу
Стаття 116. Право на повторний шлюб після розірвання шлюбу
Стаття 117. Виключена
Стаття 118. Поновлення шлюбу у разі з'явлення особи, яка була оголошена померлою або визнана безвісно відсутньою
Стаття 119. Встановлення режиму окремого проживання подружжя
Стаття 120. Правові наслідки встановлення режиму окремого проживання подружжя
Стаття 121. Загальні підстави виникнення прав та обов’язків матері, батька і дитини
Стаття 122. Визначення походження дитини від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою
Стаття 123. Визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій
Стаття 124. Визначення походження дитини від батька у разі реєстрації повторного шлюбу з її матір’ю
Стаття 125. Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою
Стаття 126. Визначення походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою
Стаття 127. Виключена
Стаття 128. Визнання батьківства за рішенням суду
Стаття 129. Спір про батьківство між чоловіком матері дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини
Стаття 130. Встановлення факту батьківства за рішенням суду
Стаття 131. Визнання материнства за рішенням суду
Стаття 132. Встановлення факту материнства за рішенням суду
Стаття 133. Запис подружжя батьками дитини
Стаття 134. Внесення змін до актового запису про народження у разі визнання батьківства, материнства
Стаття 135. Запис про батьків дитини, якщо батьківство, материнство не встановлене
Стаття 136. Оспорювання батьківства особою, яка записана батьком дитини
Стаття 137. Оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини
Стаття 138. Право матері дитини на оспорювання батьківства свого чоловіка
Стаття 139. Спір про материнство
Стаття 140. Оспорювання батьківства, материнства особи, яка сплачує аліменти за рішенням суду
Стаття 141. Рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини
Стаття 142. Рівність прав та обов'язків дітей щодо батьків
Стаття 143. Обов'язок батьків забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я
Стаття 144. Обов'язок батьків зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану
Стаття 145. Визначення прізвища дитини
Стаття 146. Визначення імені дитини
Стаття 147. Визначення по батькові дитини
Стаття 148. Зміна прізвища дитини її батьками
Стаття 149. Зміна по батькові дитини
Стаття 150. Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини

Стаття 151. Права батьків щодо виховання дитини
Стаття 152. Забезпечення права дитини на належне батьківське виховання
Стаття 153. Права батьків та дитини на спілкування
Стаття 154. Права батьків по захисту дитини
Стаття 155. Здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов'язків
Стаття 156. Права та обов'язки неповнолітніх батьків
Стаття 157. Вирішення батьками питань щодо виховання дитини
Стаття 158. Вирішення органом опіки та піклування спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї
Стаття 159. Вирішення судом спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї
Стаття 160. Право батьків на визначення місця проживання дитини
Стаття 161. Спір між матір'ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини
Стаття 162. Правові наслідки протиправної поведінки одного з батьків або іншої особи при визначенні місця проживання малолітньої дитини
Стаття 163. Право батьків на відібрання малолітньої дитини від інших осіб
Стаття 164. Підстави позбавлення батьківських прав
Стаття 165. Особи, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав
Стаття 166. Правові наслідки позбавлення батьківських прав
Стаття 167. Влаштування дитини, батьки якої позбавлені батьківських прав
Стаття 168. Побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав
Стаття 169. Поновлення батьківських прав
Стаття 170. Відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав
Стаття 171. Врахування думки дитини при вирішенні питань, що стосуються її життя
Стаття 172. Обов'язок дитини, повнолітніх дочки та сина піклуватися про батьків
Стаття 173. Роздільність майна батьків і дітей
Стаття 174. Право власності дитини на майно, призначене для її розвитку, навчання та виховання
Стаття 175. Право спільної сумісної власності батьків і дітей
Стаття 176. Права батьків та дітей щодо користування майном
Стаття 177. Управління майном дитини
Стаття 178. Використання доходу від майна дитини
Стаття 179. Право власності на аліменти, одержані на дитину
Стаття 180. Обов’язок батьків утримувати дитину
Стаття 181. Способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину
Стаття 182. Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів
Стаття 183. Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини
Стаття 184. Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі
Стаття 185. Участь батьків у додаткових витратах на дитину
Стаття 186. Контроль органу опіки та піклування за цільовим витрачанням аліментів.
Стаття 187. Відрахування аліментів на дитину за ініціативою платника або одержувача аліментів.
Стаття 188. Звільнення батьків від обов’язку утримувати дитину.
Стаття 189. Договір між батьками про сплату аліментів на дитину
Стаття 190. Припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно
Стаття 191. Час, з якого присуджуються аліменти на дитину
Стаття 192. Зміна розміру аліментів
Стаття 193. Стягнення аліментів та інших коштів на дитину, яка перебуває у закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому закладі
Стаття 194. Стягнення аліментів за минулий час та заборгованості за аліментами
Стаття 195. Визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу)
Стаття 196. Відповідальність за прострочення сплати аліментів, оплати додаткових витрат на дитину
Стаття 197. Встановлення строку сплати заборгованості. Звільнення від сплати заборгованості за аліментами
Стаття 198. Підстави виникнення обов’язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина
Стаття 199. Обов’язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання
Стаття 200. Розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина
Стаття 201. Застосування норм цього Кодексу до відносин щодо обов’язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина
Стаття 202. Підстави виникнення обов'язку повнолітніх дочки, сина утримувати батьків
Стаття 203. Обов'язок дочки, сина брати участь у додаткових витратах на батьків
Стаття 204. Звільнення дочки, сина від обов'язку утримувати матір, батька
Стаття 205. Визначення розміру аліментів на батьків
Стаття 206. Стягнення з дитини витрат на догляд та лікування батьків
Стаття 207. Поняття усиновлення
Стаття 208. Особа, яка може бути усиновленою
Стаття 209. Усиновлення дитини, яку не забрали з пологового будинку чи підкинули, або яка була знайдена
Стаття 210. Усиновлення братів та сестер
Стаття 211. Особи, які можуть бути усиновлювачами
Стаття 212. Особи, які не можуть бути усиновлювачами
Стаття 213. Особи, які мають переважне перед іншими право на усиновлення дитини
Стаття 214. Облік дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які можуть бути усиновлені, передані під опіку, піклування чи ...
Стаття 215. Облік осіб, які бажають усиновити дитину
Стаття 216. Заборона посередницької, комерційної діяльності щодо усиновлення дітей
Стаття 217. Згода батьків на усиновлення дитини
Стаття 218. Згода дитини на усиновлення
Стаття 219. Усиновлення дитини без згоди батьків
Стаття 220. Згода другого з подружжя на усиновлення дитини
Стаття 221. Згода опікуна, піклувальника на усиновлення дитини
Стаття 222. Згода закладу охорони здоров'я або навчального закладу на усиновлення дитини
Стаття 223. Заява про усиновлення дитини
Стаття 224. Рішення суду про усиновлення
Стаття 225. Момент здійснення усиновлення
Стаття 226. Право на таємницю усиновлення
Стаття 227. Право на приховання факту усиновлення від дитини, яка усиновлена
Стаття 228. Забезпечення таємниці усиновлення
Стаття 229. Право усиновлювача бути записаним матір'ю, батьком дитини
Стаття 230. Право усиновлювача на зміну відомостей про місце народження та дату народження дитини
Стаття 231. Зміна прізвища, імені та по батькові особи, яка усиновлена
Стаття 232. Правові наслідки усиновлення
Стаття 233. Внесення змін до актового запису про народження дитини, яка усиновлена
Стаття 234. Збереження прав дитини, які вона мала до усиновлення
Стаття 235. Нагляд за дотриманням прав дитини, яка усиновлена
Стаття 236. Недійсність усиновлення
Стаття 237. Правові наслідки визнання усиновлення недійсним
Стаття 238. Скасування усиновлення
Стаття 239. Правові наслідки скасування усиновлення
Стаття 240. Особи, які мають право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення або визнання усиновлення недійсним
Стаття 241. Порядок поновлення актового запису про народження у разі визнання усиновлення недійсним або скасування усиновлення
Стаття 242. Позбавлення усиновлювача батьківських прав
Стаття 243. Діти, над якими встановлюється опіка, піклування
Стаття 244. Особа, яка може бути опікуном, піклувальником дитини
Стаття 245. Опіка та піклування над дитиною, яка проживає у закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому дитячому закладі
Стаття 246. Контроль органу опіки та піклування за дотриманням прав дитини, над якою встановлено опіку або піклування
Стаття 247. Права дитини, над якою встановлено опіку або піклування
Стаття 248. Права дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування, яка проживає у закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому дитячому закладі, прийомній сім'ї
Стаття 249. Права та обов'язки опікуна, піклувальника щодо дитини
Стаття 250. Припинення опіки, піклування над дитиною
Стаття 251. Звільнення опікуна та піклувальника дитини від їх обов'язків
Стаття 252. Патронат над дитиною
Стаття 253. Договір про патронат над дитиною
Стаття 254. Права дитини, яка влаштовується в сім’ю патронатного вихователя
Стаття 255. Обов’язки патронатного вихователя
Стаття 256. Оплата послуг із здійснення патронату над дитиною
Стаття 256-1. Прийомна сім'я
Стаття 256-2. Прийомні батьки
Стаття 256-3. Прийомні діти
Стаття 256-4. Створення прийомної сім'ї
Стаття 256-5. Дитячий будинок сімейного типу
Стаття 256-6. Батьки-вихователі дитячого будинку сімейного типу
Стаття 256-7. Вихованці дитячого будинку сімейного типу
Стаття 256-8. Створення дитячого будинку сімейного типу
Стаття 257. Права баби та діда, прабаби та прадіда на виховання внуків, правнуків
Стаття 258. Права баби і діда щодо захисту внуків
Стаття 259. Права братів та сестер на спілкування
Стаття 260. Право мачухи, вітчима брати участь у вихованні пасинка, падчерки
Стаття 261. Права та обов'язки особи, яка взяла у свою сім'ю дитину, щодо її виховання
Стаття 262. Права сестри, брата, мачухи, вітчима та інших членів сім'ї на захист дітей
Стаття 263. Вирішення судом спорів щодо участі баби, діда, прабаби, прадіда, братів, сестер, мачухи, вітчима у вихованні дитини
Стаття 264. Обов'язки особи піклуватися про бабу, діда, прабабу, прадіда, а також про того, з ким вона проживала однією сім'єю
Стаття 265. Обов'язок баби, діда утримувати внуків
Стаття 266. Обов'язок внуків, правнуків утримувати бабу, діда, прабабу, прадіда
Стаття 267. Обов'язок по утриманню братів та сестер
Стаття 268. Обов'язок мачухи, вітчима утримувати падчерку, пасинка
Стаття 269. Обов'язок інших осіб утримувати дитину
Стаття 270. Обов'язок падчерки, пасинка утримувати мачуху, вітчима
Стаття 271. Обов'язок особи утримувати тих, з ким вона проживала однією сім'єю до досягнення повноліття
Стаття 272. Розмір аліментів, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів, і строки їх стягнення
Стаття 273. Зміна розміру аліментів та звільнення від їх сплати
Стаття 274. Визначення заборгованості за аліментами, що стягуються з інших членів сім'ї та родичів. Повне або часткове звільнення від заборгованості за аліментами
Стаття 282. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України
Стаття 283. Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України
Стаття 284. Усиновлення дитини, яка є іноземцем і проживає в Україні
Стаття 285. Обмеження права іноземця на таємницю усиновлення дитини, яка є громадянином України
Стаття 286. Усиновлення в Україні іноземцем дитини, яка є іноземцем або особою без громадянства
Стаття 287. Нагляд за дотриманням прав дітей, які усиновлені іноземцями