Стаття 65. Право подружжя на розпоряджання майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

1. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

2. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

3. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

4. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.

1. Ст. 65 СК визначає правові засади здійснення права розпорядження майно, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя. У розвиток положень загальної норми абзацу першого ч. 2 ст. 369 ЦК, яка присвячена розпорядженню майном, що є у спільній сумісній власності, спеціальні правила даної статті передбачають наявність взаємної згоди обох з подружжя при здійсненні розпорядження. Очевидність такого правила викликана специфікою правового режиму спільної сумісної власності, яка є різновидом власності без визначення часток, а відтак, право власності кожного суб’єкта поширюється на усе спільне майно навіть без приблизного визначення ідеальної (арифметичної) частки у спільному майні. З цього випливає, що конструкція спільної сумісної власності значно жорсткіше “зв’язує” її учасників у правовому розумінні і не дає можливості, за аналогією з правом спільної часткової власності, розпоряджатися своєю уявною часткою у праві спільної власності на власний розсуд (ст. 361 ЦК).

2. З іншої сторони, зобов’язувати брати участь в укладенні правочину, спрямованого на розпорядження сумісним майном, обох з подружжя було б недоцільним, адже велика кількість правочинів, що укладаються одним з подружжя під час шлюбу, має на меті задоволення звичайних щоденних побутових потреб. У зв’язку з цим ч. 2 ст. 65 СК, як і норма абзацу другого ч. 2 ст. 369 ЦК, встановлюють правову презумпцію наявності згоди другого з подружжя при укладенні договорів щодо розпорядження спільним майном одним з них. Проте, на відміну від норми ч. 4 ст. 369 ЦК, яка дозволяє співвласникам пред’явити позов про визнання недійсним будь-якого правочину, укладеного співвласником без необхідних повноважень, ч. 2 ст. 65 СК дає можливість другому з подружжя на цій підставі звернутися до суду з позовом про визнання правочину недійним лише, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового.

При цьому варто звернути увагу на те, що ч. 2 ст. 65 СК надає суду право визнати правочин недійсним за відсутності згоди другого з подружжя на його укладення. Це певним чином суперечить ч. 1 ст. 65 СК та положенням ст. 369 ЦК, які не вимагають одержання згоди усіх інших співвласників на вчинення правочину. Винятки з цього правила передбачені спеціальними нормами (абзац третій ч. 2 ст. 369 ЦК, ч. 3 ст. 65 СК, ч. 1 ст. 6 Закону “Про заставу”, ч. 1 ст. 6 Закону “Про іпотеку”). Навпаки, закон виходить з презумпції згоди інших співвласників при вчиненні правочину одним з них. Тому відповідне рішення суду про визнання недійсним правочину має ґрунтуватись на незгоді учасників спільної сумісної власності з укладеним правочином, оскільки він суперечить їхнім інтересам, а не на відсутності формальної згоди на укладення правочину. З викладеного випливає, що надання одному з подружжя права оспорювати будь-які правочини, укладені другим з подружжя без його формальної згоди, якщо останні виходять за межі дрібних побутових, свідчить про наявність істотного ризику недійсності таких правочинів та завчасно робить норму ч. 2 ст. 65 СК запрограмованою на судовий спір.

3. Частина третя коментованої статті встановлює випадки, коли згода другого з подружжя має бути оформлена письмово та посвідчена нотаріально. Із змісту положень даної норми випливає, що згода другого з подружжя подається у простій письмовій формі, якщо правочин, який укладається одним з подружжя за рахунок спільного майна, стосується цінного майна і разом з тим не вимагає нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації. Якщо правочин вимагає нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації, незалежно від того, чи є майно цінним, згода на укладення будь-якого правочину має подаватись у письмовій формі та засвідчуватись нотаріально.

У нотаріальній та судовій практиці виникло питання про те, чи має один з подружжя право надати другому з подружжя згоду на розпорядження усім спільним сумісним майном. На наш погляд, відповісти на поставлене питання слід позитивно, оскільки прямих заборон у наданні подібної “універсальної” згоди закон не містить. Відмова нотаріуса посвідчити таку заяву може бути оскаржена на засадах законодавчої неможливості обмежити одного з подружжя в праві надання згоди другому з подружжя на розпорядження спільним майном. При цьому нотаріус має роз’яснити другому з подружжя наслідки такої згоди, а також закцентувати увагу заявника на її безвідкличному характері.

Строк дії заяви другого з подружжя про згоду на відчуження майна законом не встановлений. Водночас не можна не відзначити, що на практиці нотаріуси приймають заяви від другого з подружжя, інших учасників спільної сумісної власності, якщо від дати видачі заяви до дати посвідчення правочину про розпорядження спільним майном пройшло не більше шести місяців.

Другий з подружжя, надаючи згоду на розпорядження спільним майном, має право при цьому визначити умови, за яких майно відчужується: вказати особу, яка може бути набувачем у правочині, вид правочину, ціну та інші умови правочину. В такому разі нотаріус при посвідченні відповідного правочину зобов’язаний перевірити додержання вказаних у заяві умов (абзац третій пункту 44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріальних дій нотаріусами України).

4. Важливим є питання з приводу правомірності застосування вищезазначених норм ЦК та СК, і, зокрема, правила ч. 3 ст. 65 СК, за яким при відчуженні майна одним з подружжя потрібна письмова (письмова нотаріальна) згода другого, в тих випадках, коли укладається правочин, за яким майно не відчужується, а набувається. Варто підкреслити, що в деяких випадках отримання майна у власність або в користування може бути пов’язане з витратами, які є не менш значними, ніж ті, що існують при відчуженні об’єктів спільної сумісної власності (наприклад, при отриманні майна в позику під проценти, в довгострокову оренду).

Як нотаріальна практика, так і думки науковців з цього питання не відрізняються наявністю єдиного підходу. Так, проф. О. В. Дзера, аналізуючи проблему необхідності одержання згоди другого з подружжя при придбанні одним з них нерухомого майна за договором купівлі-продажу, посилається на те, що норми ч. 3 ст. 65 СК розраховані на відносини розпорядження спільною власністю подружжя шляхом відчуження майна, якщо договір вимагає нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації. Грошові кошти, що сплачуються набувачем (покупцем), не є предметом відчуження, адже не є предметом договору, а виступають лише засобом платежу. Крім того, якщо нотаріус вимагатиме письмову згоду на відчуження грошових коштів одним з подружжя, другий з подружжя, який не є стороною в договорі, має надати підтвердження того, що кошти вносилися в бюджет сім’ї, чого зробити, як правило, він не зможе через відсутність доказів. На підставі наведеного, вчений приходить до висновку, що згода другого з подружжя на придбання, зокрема, нерухомого майна не потрібна.

Натомість розробник СК проф. З. В. Ромовська займає протилежну позицію, за якою нотаріусу слід виходити з презумпції спільної сумісної власності за ч.2 та 3 ст.61 СК, за змістом яких все, включаючи грошові кошти, що одержане одним з подружжя, в тому числі і за договором, укладеним в інтересах сім’ї, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя (Див.: Нотар-XXI. – 2005. – N 1-2- С. 35 – 37).

На наш погляд, при вирішенні цього питання слід виходити з правової природи правочину, що укладається одним з подружжя. Якщо предметом такого правочину є відчуження грошових коштів, наприклад, договір дарування грошей (ст. 718 ЦК), договір пожертви (ст. 729 ЦК), договір позики грошових коштів (ст. 1046 ЦК), правила ч. 3 ст. 65 СК щодо необхідності отримання письмової (письмової нотаріальної, якщо договір посвідчується нотаріально) згоди другого з подружжя на розпорядження майном слід застосовувати.

У випадках вчинення інших правочинів (договорів), в яких грошові кошти виступають засобом платежу, письмової згоди законом прямо не вимагається, однак її оформлення дозволить надати додаткову гарантію чинності укладеного правочину для контрагента. Адже укладення договорів купівлі-продажу, ренти, довічного утримання (догляду), спадкового договору, інших відплатних договорів, в яких стороною (набувачем) є один з подружжя, без згоди другого з подружжя автоматично відносить такий договір до категорії оспорюваних на підставі відсутності згоди другого з подружжя на його укладення (ч. 2 ст. 65 СК).

Існують випадки, коли один з подружжя має намір укласти правочин про придбання майна за кошти, які, за його твердженням, належать йому особисто. Якщо згоду на укладення договору другим з подружжя витребувати неможливо, нотаріус витребовує від другого з подружжя заяву про те, що кошти є особистою власністю іншого з подружжя. Якщо і таку заяву не можна одержати, особа, яка звернулася за посвідченням договору, подає заяву про те, що грошові кошти є її особистою власністю. Така заява має бути включена до тексту договору і є важливою гарантією не лише для нотаріуса, але й для контрагента за договором, який у випадку оспорювання договору другим з подружжя матиме доказ порушення зобов’язань іншою стороною, що полегшить застосування наслідків порушення договору (розірвання, відшкодування збитків).

5. Нотаріус посвідчує правочин щодо розпорядження майном без згоди другого з подружжя, якщо з правовстановлювального документа, договору, укладеного між подружжям, акта цивільного стану про укладення шлюбу та інших документів випливає, що зазначене майно є особистою приватною власністю одного з подружжя, тобто набуте до реєстрації шлюбу, за час шлюбу, але на умовах, передбачених шлюбним або іншим договором, укладеним між подружжям, договором дарування або в порядку спадкування, або за кошти, які належали їй (йому) особисто тощо. Про перевірку цих обставин нотаріус робить відмітку на примірнику правочину, що залишається в справах державної нотаріальної контори (приватного нотаріуса), з посиланням на реквізити відповідних документів, якщо ці документи не приєднуються до примірника такого правочину (абзаци перший та другий пункту 45 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріальних дій нотаріусами України).

Крім того, правочини щодо розпорядження майном можуть бути посвідчені без згоди другого з подружжя також у випадках:

а) коли останній не проживає за місцезнаходженням майна і місце проживання його невідоме. На підтвердження цієї обставини подається копія рішення суду, що набрало законної сили, про визнання другого з подружжя безвісно відсутнім. У разі встановлення опіки над майном особи, визнаної безвісно відсутньою, нотаріус виключає майно з опису або повідомляє нотаріуса, що здійснив опис, про необхідність виключення майна з опису. Про виключення майна з опису повідомляється опікун;

б) якщо майно набуто одним з подружжя за час окремого проживання з другим з подружжя у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. На підтвердження цієї обставини подається копія рішення суду, що набрало законної сили, про визнання особистою приватною власністю одного з подружжя майна, що є предметом цього договору (абзац четвертий пункту 45 Інструкції).

Згідно абзацу третього пункту 45 Інструкції при посвідченні правочинів щодо відчуження майна від імені особи, у якої немає чоловіка або дружини, відчужував подає заяву про те, що майно, яке є предметом правочину, не є об’єктом спільної сумісної власності, зміст якої доводиться другій стороні правочину. Якщо це майно виявляється об’єктом спільної сумісної власності з колишнім чоловіком (дружиною), від останнього (останньої) слід витребувати заяву із згодою на відчуження майна, а подавати заяву, яка передбачена абзацом третім пункту 45 Інструкції, підстав немає.

Не можна не відзначити, що нотаріус при посвідченні правочину не завжди може бути цілковито впевнений у тому, що майно є особистою власністю суб’єкта, що звернувся до нього за посвідченням правочину. Наприклад, якщо заявник перебуває у другому шлюбі; поміняв паспорт у зв’язку з припиненням попереднього шлюбу та зміною прізвища, а в новому паспорті є тільки відмітка про новий шлюб. Водночас майно придбано за договором., який за твердженням відчужувача був укладений до укладення першого шлюбу. На перший погляд, з’ясувати ситуацію можна з’ясувати шляхом здійснення запиту до органу РАЦС про дату реєстрацію першого шлюбу, проте Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріальних дій нотаріусами України не встановлює відповідного обов’язку у нотаріуса, а тому використовується такий механізм на практиці досить рідко. Таким чином, оскільки представлені документи лише частково свідчать про належність цього майна відчужувачу на праві особистої власності, необхідною умовою посвідчення правочину є подання відчужувачем заяви про належність йому майна на праві особистої власності.

Крім того, трапляються випадки, коли уявляється надзвичайно складним встановити не факт спільної власності, а обсяг прав на майно суб’єктів права спільної сумісної власності. Досить нерідко такі ситуації виникають, якщо об’єктом права спільної власності є житловий будинок, будівництво якого почалося під час дії попереднього шлюбу, а право власності оформлено вже під час існування нового шлюбу. В такому випадку право спільної сумісної власності існує у відчужувача та двох – теперішньої та колишньої його дружин (чоловіків). Звичайно, спробувати встановити обсяг прав власності на спільне майно може і нотаріус, але якщо представлені документи не дозволяють це зробити, рішення про порядок відчуження майна прийматиме суд.

6. Варто звернути увагу і на те, що практика посвідчення правочинів про розпорядження спільним майном залежить від того, на чиє ім’я оформлений правостановлювальний документ. Якщо правовстановлювальний документ оформлений на ім’я одного з подружжя, однак майно було придбане під час перебування подружжя в шлюбі, це жодним чином не позбавляє другого з подружжя прав учасника спільної сумісної власності. Проте в цьому разі саме зареєстрований співвласник має укласти і підписати договір, а незареєстрований – дати згоду на підписання договору іншому співвласнику, який вказаний у правовстановлювальному документі. Відповідно, якщо правостановлювальний документ оформлений на ім’я обох з подружжя, вони обоє виступають відчужувачами в тексті договору про розпорядження майном.

Абзацом четвертим пункту 44 Інструкції встановлено випадок, коли той з подружжя, на ім’я якого оформлено правовстановлювальний документ, має право укласти правочин про розпорядження майном, а нотаріус – посвідчити його без згоди другого з подружжя. За змістом цієї норми якщо з поданих нотаріусу документів неможливо встановити час і підстави набуття майна, що є предметом договору, а чоловік чи дружина особи, на ім’я якої це майно зареєстровано, ухиляється від надання письмової згоди на його відчуження, особа, на ім’я якої майно зареєстровано, може в порядку ст. 84 Закону України “Про нотаріат” передати заяву другому з подружжя з пропозицією з’явитися до нотаріуса для визначення його частки у цьому майні. Якщо другий з подружжя не з’явиться до нотаріуса у визначений строк і протягом одного місяця не надішле своїх заперечень, нотаріус може посвідчити договір від імені того з подружжя, на ім’я якого оформлений правовстановлювальний документ, без згоди другого з подружжя.

Якщо майно є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, один з якого помер, а правовстановлювальний документ оформлений на ім’я другого з подружжя, який пережив, останній набуває право після закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини укласти правочин про розпорядження спільним майном, а нотаріус має такий правочин посвідчити. При цьому відчужував має подати нотаріусу свідоцтво про смерть другого з подружжя, а нотаріус має отримати витяг зі Спадкового реєстру про те, що спадкова справа не заводилась.

7. Згідно ч. 4 ст. 65 СК договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї. Відповідно, умовами виникнення обов’язків за договором, укладеним одним з подружжя, у другого з подружжя, є: 1) укладення одним з подружжя договору в інтересах сім’ї; 2) факт використання придбаного майна в інтересах сім’ї; 3) відсутність заперечень другого з подружжя проти укладення такого договору або відсутність інших порушень правил розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя.

Стаття 1. Завдання Сімейного кодексу України
Стаття 2. Учасники сімейних відносин, які регулює Сімейний кодекс України
Стаття 3. Сім’я
Стаття 4. Право особи на сім’ю
Стаття 5. Державна охорона сім’ї
Стаття 6. Дитина
Стаття 7. Загальні засади регулювання сімейних відносин
Стаття 8. Застосування до регулювання сімейних відносин Цивільного кодексу України
Стаття 9. Регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін
Стаття 10. Застосування аналогії закону та аналогії права
Стаття 11. Врахування звичаїв при вирішенні судом сімейних спорів
Стаття 12. Обчислення строків, встановлених у цьому Кодексі
Стаття 13. Міжнародні договори України
Стаття 14. Здійснення сімейних прав
Стаття 15. Виконання сімейних обов’язків
Стаття 16. Надання неповнолітнім батькам допомоги у здійсненні батьківських прав та виконанні батьківських обов’язків
Стаття 17. Надання органом опіки та піклування допомоги особам у здійсненні ними своїх сімейних прав та виконанні сімейних обов’язків
Стаття 18. Захист сімейних прав та інтересів
Стаття 19. Участь органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів
Стаття 20. Застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин
Стаття 21. Поняття шлюбу
Стаття 22. Шлюбний вік
Стаття 23. Право на шлюб
Стаття 24. Добровільність шлюбу
Стаття 25. Одношлюбність
Стаття 26. Особи, які не можуть перебувати у шлюбі між собою
Стаття 27. Значення державної реєстрації шлюбу
Стаття 28. Заява про реєстрацію шлюбу
Стаття 29. Ознайомлення наречених з їхніми правами та обов’язками
Стаття 30. Взаємна обізнаність наречених про стан здоров’я
Стаття 31. Зобов’язання наречених у разі відмови від вступу в шлюб
Стаття 32. Час реєстрації шлюбу
Стаття 33. Місце реєстрації шлюбу
Стаття 34. Реєстрація шлюбу в присутності нареченої та нареченого
Стаття 35. Право на вибір прізвища при реєстрації шлюбу
Стаття 36. Правові наслідки шлюбу
Стаття 37. Правозгідність шлюбу
Стаття 38. Підстави недійсності шлюбу
Стаття 39. Шлюб, який є недійсним
Стаття 40. Шлюб, який визнається недійсним за рішенням суду
Стаття 41. Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду
Стаття 42. Особи, які мають право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним
Стаття 43. Визнання шлюбу недійсним після його припинення
Стаття 44. Час, з якого шлюб є недійсним
Стаття 45. Правові наслідки недійсності шлюбу
Стаття 46. Особливі правові наслідки недійсності шлюбу
Стаття 47. Права та обов’язки батьків і дитини, яка народилася у недійсному шлюбі
Стаття 48. Визнання шлюбу неукладеним
Стаття 49. Право на материнство
Стаття 50. Право на батьківство
Стаття 51. Право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності
Стаття 52. Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток
Стаття 53. Право дружини та чоловіка на зміну прізвища
Стаття 54. Право дружини та чоловіка на розподіл обов’язків та спільне вирішення питань життя сім’ї
Стаття 55. Обов’язок подружжя турбуватися про сім’ю
Стаття 56. Право дружини та чоловіка на свободу та особисту недоторканність
Стаття 57. Майно, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка
Стаття 58. Право на плоди та доходи від речей, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка
Стаття 59. Здійснення дружиною, чоловіком права особистої приватної власності
Стаття 60. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 61. Об’єкти права спільної сумісної власності
Стаття 62. Виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало дружині, чоловікові
Стаття 63. Здійснення подружжям права спільної сумісної власності
Стаття 64. Право подружжя на укладення договорів між собою
Стаття 65. Право подружжя на розпоряджання майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 66. Право подружжя на визначення порядку користування майном
Стаття 67. Право на розпоряджання часткою у майні, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 68. Здійснення права спільної сумісної власності після розірвання шлюбу
Стаття 69. Право подружжя на поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 70. Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 71. Способи та порядок поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 72. Застосування позовної давності до вимог про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 73. Накладення стягнення на майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя
Стаття 74. Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою
Стаття 75. Право одного з подружжя на утримання
Стаття 76. Право на утримання після розірвання шлюбу
Стаття 77. Способи надання утримання одному з подружжя
Стаття 78. Договір подружжя про надання утримання
Стаття 79. Час, протягом якого сплачуються аліменти одному з подружжя
Стаття 80. Визначення розміру аліментів одному з подружжя за рішенням суду
Стаття 81. Види доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів
Стаття 82. Припинення права одного з подружжя на утримання
Стаття 83. Позбавлення права на утримання або обмеження його строком
Стаття 84. Право дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини
Стаття 85. Припинення права дружини на утримання
Стаття 86. Право чоловіка на утримання у разі проживання з ним дитини
Стаття 87. Припинення права чоловіка на утримання
Стаття 88. Право на утримання того з подружжя, з ким проживає дитина з інвалідністю
Стаття 89. Припинення права на утримання за домовленістю подружжя
Стаття 90. Взаємна участь дружини, чоловіка у витратах на лікування
Стаття 91. Право на утримання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою
Стаття 92. Право на укладення шлюбного договору
Стаття 93. Зміст шлюбного договору
Стаття 94. Форма шлюбного договору
Стаття 95. Початок дії шлюбного договору
Стаття 96. Строк дії шлюбного договору
Стаття 97. Визначення у шлюбному договорі правового режиму майна
Стаття 98. Визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом
Стаття 99. Визначення у шлюбному договорі права на утримання
Стаття 100. Зміна умов шлюбного договору
Стаття 101. Право на відмову від шлюбного договору
Стаття 102. Розірвання шлюбного договору
Стаття 103. Визнання шлюбного договору недійсним
Стаття 104. Підстави припинення шлюбу
Стаття 105. Припинення шлюбу внаслідок його розірвання
Стаття 106. Розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою подружжя, яке не має дітей
Стаття 107. Розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою одного з подружжя
Стаття 108. Визнання розірвання шлюбу фіктивним
Стаття 109. Розірвання шлюбу за рішенням суду за спільною заявою подружжя, яке має дітей
Стаття 110. Право на пред’явлення позову про розірвання шлюбу
Стаття 111. Заходи суду щодо примирення подружжя
Стаття 112. Підстави для розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя
Стаття 113. Право на вибір прізвища після розірвання шлюбу
Стаття 114. Момент припинення шлюбу у разі його розірвання
Стаття 115. Державна реєстрація розірвання шлюбу
Стаття 116. Право на повторний шлюб після розірвання шлюбу
Стаття 117. Виключена
Стаття 118. Поновлення шлюбу у разі з’явлення особи, яка була оголошена померлою або визнана безвісно відсутньою
Стаття 119. Встановлення режиму окремого проживання подружжя
Стаття 120. Правові наслідки встановлення режиму окремого проживання подружжя
Стаття 121. Загальні підстави виникнення прав та обов’язків матері, батька і дитини
Стаття 122. Визначення походження дитини від матері та батька, які перебувають у шлюбі між собою
Стаття 123. Визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій
Стаття 124. Визначення походження дитини від батька у разі реєстрації повторного шлюбу з її матір’ю
Стаття 125. Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою
Стаття 126. Визначення походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою
Стаття 127. Виключена
Стаття 128. Визнання батьківства за рішенням суду
Стаття 129. Спір про батьківство між чоловіком матері дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини
Стаття 130. Встановлення факту батьківства за рішенням суду
Стаття 131. Визнання материнства за рішенням суду
Стаття 132. Встановлення факту материнства за рішенням суду
Стаття 133. Запис подружжя батьками дитини
Стаття 134. Внесення змін до актового запису про народження у разі визнання батьківства, материнства
Стаття 135. Запис про батьків дитини, якщо батьківство, материнство не встановлене
Стаття 136. Оспорювання батьківства особою, яка записана батьком дитини
Стаття 137. Оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини
Стаття 138. Право матері дитини на оспорювання батьківства свого чоловіка
Стаття 139. Спір про материнство
Стаття 140. Оспорювання батьківства, материнства особи, яка сплачує аліменти за рішенням суду
Стаття 141. Рівність прав та обов’язків батьків щодо дитини
Стаття 142. Рівність прав та обов’язків дітей щодо батьків
Стаття 143. Обов’язок батьків забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров’я
Стаття 144. Обов’язок батьків зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану
Стаття 145. Визначення прізвища дитини
Стаття 146. Визначення імені дитини
Стаття 147. Визначення по батькові дитини
Стаття 148. Зміна прізвища дитини її батьками
Стаття 149. Зміна по батькові дитини
Стаття 150. Обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини

Стаття 151. Права батьків щодо виховання дитини
Стаття 152. Забезпечення права дитини на належне батьківське виховання
Стаття 153. Права батьків та дитини на спілкування
Стаття 154. Права батьків по захисту дитини
Стаття 155. Здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов’язків
Стаття 156. Права та обов’язки неповнолітніх батьків
Стаття 157. Вирішення батьками питань щодо виховання дитини
Стаття 158. Вирішення органом опіки та піклування спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї
Стаття 159. Вирішення судом спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї
Стаття 160. Право батьків на визначення місця проживання дитини
Стаття 161. Спір між матір’ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини
Стаття 162. Правові наслідки протиправної поведінки одного з батьків або іншої особи при визначенні місця проживання малолітньої дитини
Стаття 163. Право батьків на відібрання малолітньої дитини від інших осіб
Стаття 164. Підстави позбавлення батьківських прав
Стаття 165. Особи, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав
Стаття 166. Правові наслідки позбавлення батьківських прав
Стаття 167. Влаштування дитини, батьки якої позбавлені батьківських прав
Стаття 168. Побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав
Стаття 169. Поновлення батьківських прав
Стаття 170. Відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав
Стаття 171. Врахування думки дитини при вирішенні питань, що стосуються її життя
Стаття 172. Обов’язок дитини, повнолітніх дочки та сина піклуватися про батьків
Стаття 173. Роздільність майна батьків і дітей
Стаття 174. Право власності дитини на майно, призначене для її розвитку, навчання та виховання
Стаття 175. Право спільної сумісної власності батьків і дітей
Стаття 176. Права батьків та дітей щодо користування майном
Стаття 177. Управління майном дитини
Стаття 178. Використання доходу від майна дитини
Стаття 179. Право власності на аліменти, одержані на дитину
Стаття 180. Обов’язок батьків утримувати дитину
Стаття 181. Способи виконання батьками обов’язку утримувати дитину
Стаття 182. Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів
Стаття 183. Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини
Стаття 184. Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі
Стаття 185. Участь батьків у додаткових витратах на дитину
Стаття 186. Контроль органу опіки та піклування за цільовим витрачанням аліментів.
Стаття 187. Відрахування аліментів на дитину за ініціативою платника або одержувача аліментів.
Стаття 188. Звільнення батьків від обов’язку утримувати дитину.
Стаття 189. Договір між батьками про сплату аліментів на дитину
Стаття 190. Припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно
Стаття 191. Час, з якого присуджуються аліменти на дитину
Стаття 192. Зміна розміру аліментів
Стаття 193. Стягнення аліментів та інших коштів на дитину, яка перебуває у закладі охорони здоров’я, навчальному або іншому закладі
Стаття 194. Стягнення аліментів за минулий час та заборгованості за аліментами
Стаття 195. Визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу)
Стаття 196. Відповідальність за прострочення сплати аліментів, оплати додаткових витрат на дитину
Стаття 197. Встановлення строку сплати заборгованості. Звільнення від сплати заборгованості за аліментами
Стаття 198. Підстави виникнення обов’язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина
Стаття 199. Обов’язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання
Стаття 200. Розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина
Стаття 201. Застосування норм цього Кодексу до відносин щодо обов’язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина
Стаття 202. Підстави виникнення обов’язку повнолітніх дочки, сина утримувати батьків
Стаття 203. Обов’язок дочки, сина брати участь у додаткових витратах на батьків
Стаття 204. Звільнення дочки, сина від обов’язку утримувати матір, батька
Стаття 205. Визначення розміру аліментів на батьків
Стаття 206. Стягнення з дитини витрат на догляд та лікування батьків
Стаття 207. Поняття усиновлення
Стаття 208. Особа, яка може бути усиновленою
Стаття 209. Усиновлення дитини, яку не забрали з пологового будинку чи підкинули, або яка була знайдена
Стаття 210. Усиновлення братів та сестер
Стаття 211. Особи, які можуть бути усиновлювачами
Стаття 212. Особи, які не можуть бути усиновлювачами
Стаття 213. Особи, які мають переважне перед іншими право на усиновлення дитини
Стаття 214. Облік дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які можуть бути усиновлені, передані під опіку, піклування чи …
Стаття 215. Облік осіб, які бажають усиновити дитину
Стаття 216. Заборона посередницької, комерційної діяльності щодо усиновлення дітей
Стаття 217. Згода батьків на усиновлення дитини
Стаття 218. Згода дитини на усиновлення
Стаття 219. Усиновлення дитини без згоди батьків
Стаття 220. Згода другого з подружжя на усиновлення дитини
Стаття 221. Згода опікуна, піклувальника на усиновлення дитини
Стаття 222. Згода закладу охорони здоров’я або навчального закладу на усиновлення дитини
Стаття 223. Заява про усиновлення дитини
Стаття 224. Рішення суду про усиновлення
Стаття 225. Момент здійснення усиновлення
Стаття 226. Право на таємницю усиновлення
Стаття 227. Право на приховання факту усиновлення від дитини, яка усиновлена
Стаття 228. Забезпечення таємниці усиновлення
Стаття 229. Право усиновлювача бути записаним матір’ю, батьком дитини
Стаття 230. Право усиновлювача на зміну відомостей про місце народження та дату народження дитини
Стаття 231. Зміна прізвища, імені та по батькові особи, яка усиновлена
Стаття 232. Правові наслідки усиновлення
Стаття 233. Внесення змін до актового запису про народження дитини, яка усиновлена
Стаття 234. Збереження прав дитини, які вона мала до усиновлення
Стаття 235. Нагляд за дотриманням прав дитини, яка усиновлена
Стаття 236. Недійсність усиновлення
Стаття 237. Правові наслідки визнання усиновлення недійсним
Стаття 238. Скасування усиновлення
Стаття 239. Правові наслідки скасування усиновлення
Стаття 240. Особи, які мають право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення або визнання усиновлення недійсним
Стаття 241. Порядок поновлення актового запису про народження у разі визнання усиновлення недійсним або скасування усиновлення
Стаття 242. Позбавлення усиновлювача батьківських прав
Стаття 243. Діти, над якими встановлюється опіка, піклування
Стаття 244. Особа, яка може бути опікуном, піклувальником дитини
Стаття 245. Опіка та піклування над дитиною, яка проживає у закладі охорони здоров’я, навчальному або іншому дитячому закладі
Стаття 246. Контроль органу опіки та піклування за дотриманням прав дитини, над якою встановлено опіку або піклування
Стаття 247. Права дитини, над якою встановлено опіку або піклування
Стаття 248. Права дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування, яка проживає у закладі охорони здоров’я, навчальному або іншому дитячому закладі, прийомній сім’ї
Стаття 249. Права та обов’язки опікуна, піклувальника щодо дитини
Стаття 250. Припинення опіки, піклування над дитиною
Стаття 251. Звільнення опікуна та піклувальника дитини від їх обов’язків
Стаття 252. Патронат над дитиною
Стаття 253. Договір про патронат над дитиною
Стаття 254. Права дитини, яка влаштовується в сім’ю патронатного вихователя
Стаття 255. Обов’язки патронатного вихователя
Стаття 256. Оплата послуг із здійснення патронату над дитиною
Стаття 256-1. Прийомна сім’я
Стаття 256-2. Прийомні батьки
Стаття 256-3. Прийомні діти
Стаття 256-4. Створення прийомної сім’ї
Стаття 256-5. Дитячий будинок сімейного типу
Стаття 256-6. Батьки-вихователі дитячого будинку сімейного типу
Стаття 256-7. Вихованці дитячого будинку сімейного типу
Стаття 256-8. Створення дитячого будинку сімейного типу
Стаття 257. Права баби та діда, прабаби та прадіда на виховання внуків, правнуків
Стаття 258. Права баби і діда щодо захисту внуків
Стаття 259. Права братів та сестер на спілкування
Стаття 260. Право мачухи, вітчима брати участь у вихованні пасинка, падчерки
Стаття 261. Права та обов’язки особи, яка взяла у свою сім’ю дитину, щодо її виховання
Стаття 262. Права сестри, брата, мачухи, вітчима та інших членів сім’ї на захист дітей
Стаття 263. Вирішення судом спорів щодо участі баби, діда, прабаби, прадіда, братів, сестер, мачухи, вітчима у вихованні дитини
Стаття 264. Обов’язки особи піклуватися про бабу, діда, прабабу, прадіда, а також про того, з ким вона проживала однією сім’єю
Стаття 265. Обов’язок баби, діда утримувати внуків
Стаття 266. Обов’язок внуків, правнуків утримувати бабу, діда, прабабу, прадіда
Стаття 267. Обов’язок по утриманню братів та сестер
Стаття 268. Обов’язок мачухи, вітчима утримувати падчерку, пасинка
Стаття 269. Обов’язок інших осіб утримувати дитину
Стаття 270. Обов’язок падчерки, пасинка утримувати мачуху, вітчима
Стаття 271. Обов’язок особи утримувати тих, з ким вона проживала однією сім’єю до досягнення повноліття
Стаття 272. Розмір аліментів, що стягуються з інших членів сім’ї та родичів, і строки їх стягнення
Стаття 273. Зміна розміру аліментів та звільнення від їх сплати
Стаття 274. Визначення заборгованості за аліментами, що стягуються з інших членів сім’ї та родичів. Повне або часткове звільнення від заборгованості за аліментами
Стаття 282. Усиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України
Стаття 283. Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України
Стаття 284. Усиновлення дитини, яка є іноземцем і проживає в Україні
Стаття 285. Обмеження права іноземця на таємницю усиновлення дитини, яка є громадянином України
Стаття 286. Усиновлення в Україні іноземцем дитини, яка є іноземцем або особою без громадянства
Стаття 287. Нагляд за дотриманням прав дітей, які усиновлені іноземцями