Якщо ДТП відбулося внаслідок порушення Правил дорожнього руху потерпілим, який отримав тілесні ушкодження, то обвинувачений підлягає виправданню за ст. 286 КК України за недоведеністю (ВС/ККС у справі № 163/1753/17 від 16 жовтня 2019 р.)

Фабула судового акту: Маленький легковий автомобіль зіткнувся із автопоїздом, внаслідок чого водій легковика отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості. Водій автопоїзда, якого прокуратура обвинувачувала за п. 1 ст. 286 КК України, був виправданий судом за недоведеністю в його діянні складу злочину. Виправдувальний вирок було оскаржено в апеляційному та касаційному порядку, проте суди залишили його без змін.

Навіть із назви ст. 286 КК України – «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами» зрозуміло, що для визнання винним водія у скоєнні злочину передбаченого цією статтею необхідно насамперед порушення ним Правил дорожнього руху, а не лише спричинення іншому водію чи учасникам ДТП тілесних ушкоджень середньої тяжкості, тяжких тілесних ушкоджень чи смерті.

При цьому порушити Правила дорожнього руху повинен саме обвинуваченим а не інший водій – потерпілий, що повинно доводитися доказами, які досліджує суд. Такими доказами як правило є: протокол огляду місця події, фото ДТП, схема ДТП, висновок інженерно-транспортної експертизи, показання свідків, тощо. Якщо під час судового засідання встановлюється, що обвинувачений не порушував ПДР, аварійна ситуація спричинена не його діями і дії обвинуваченого були вимушені, то зіткнення не може бути поставлено йому у провину.

ВС підкреслив, що у ДТП за участю декількох водіїв наявність чи відсутність в їх діях складу злочину, передбаченого відповідними частинами ст. 286 КК України, потребує встановлення причинного зв`язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, дослідження характеру та черговості порушень, які вчинив кожен із водіїв, того, хто з них створив небезпечну дорожню обстановку (аварійну ситуацію), тобто з`ясування ступеня участі (внеску) кожного з них у спричиненні злочинного наслідку.

Якщо такий зв’язок в діяннях обвинуваченого відсутній, то має місце недоведеність його вини та виправдання.

Такі справи ілюструють нам, що попри новий КПК в прокуратурі та органах досудового слідства мало що змінюється. Тому роль адвоката складно переоцінити при захисті прав невинного, особливо під час дослідження доказів у справі та допиті свідків. Ми також бачимо, що прокурори вперто оскаржують виправдувальні вироки незважаючи на очевидні речі і псують життя на роки законослухняним професійним водіям. Приємно, що з роками виправдувальних вироків стає все ж такі більше, а роль адвоката у кримінальному процесі посилюється.